Просити – то не найважніша річ у молитві. Є важніші речі. Важнішою річчю є подякувати Господу Богу за Його щоденні добродійства, над усе Його величати і над усе любити. Це Богу більше належиться, а нам самим приносить більшу користь, бо чим більше зуміємо послужити Господу Богу, чим щирішу приносимо Йому любов, тим певнішою й більшою є наша нагорода.
Марію Магдалину похвалив за молитву, повну любові, що забувала про власні потреби: “Істинно кажу вам, по цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідуватись це Євангеліє, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї” (Мт. 14,9).
Тож коли воскрес, не забув нагородити її вірність, її любов, і показався їй перед апостолами, а вона тоді з радости, що знайшла улюбленого Пана, знову недовгою, а якою повною серця і любові молитвою привітала Його. Сказала лише одне слово: “Раввуні…” себто Учителю” (Йо. 20,16). Але в те одне слово вклала цілу душу, ціле серце, цілу любов, і бажання Йому служити, і вдячність за Його добродійства, і ще раз повторений жаль за давні гріхи, і радість, що Його бачить живим, і ще співчуття на пам’ять про Його страсті, на вид Його одержаних ран, і віру в Його божество, і поклін Його предвічному маєстатові. В те одне слово вмістила сто раз більше, чим ми уміємо вкладати в довгі молитви. Бо не треба багато слів у молитві – треба багато серця, а передовсім щирого і чистого серця.
Ідім же, бодай часом, за тими красними прикладами. Найчастіше молімось так, як митар. Нам, грішним, найбільше випадає так молитися. Молитва покаяння, покори, жалю нам найпотрібніша.
Але бодай часом помолімось так, як Марія Магдалина. В слова молитви вкладаймо багато серця, а мало пам’яті про себе. Говорімо більше в молитві про красу, Божу доброту, чим про свою нужду і свої потреби.
Передовам не забуваймо багато молитися за ближніх. Перше за своїх і найближчих родичів і дітей. Але не лише за них. Щирим серцем, широкою християнською любов’ю обіймаймо ближніх і потреби цілого народу, всіх християн на світі, котрі всі є Божими дітьми і нашими братами в Ісусі Христі. Молімось і за всіх людей, що живуть на світі. Бог хоче спасти всіх людей, хоче, щоб всі прийшли до Божої святої ласки. А чим більшу потребу хто має, чим в більшій біді хто знаходиться, тим більше пам’ятаймо за них в наших святих молитвах.
1911 р., лютого 12, Лаврів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних”Про молитву”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень