Люди часто думають, що не можна християнинови приступати часто до Святого Причастя. Навіть ті, котрі розуміють, яким великим даром є той духовний корм, причащаються ледве кілька разів у рік. І свята Церква не приказує, а лише радить причащатися частіше, приказує, щоб кожний християнин бодай раз на рік прийняв Тіло і Кров нашого Спасителя в пасхальнім часі. Хто того приказу не слухає, грішить тяжко, бо переступає церковну заповідь в такому важному предметі і позбавляється найціннішої Божої благодаті, без котрої ледве можна по-християнськи жити. Але то певна річ, що для побожного християнського життя не вистачає причащатися раз в рік. У давніх часах, коли була і живіша віра, і більша побожність, майже всі християни причащалися кожного разу, як лише слухали Служби Божої. А хто міг, то причащався і щодня.
Наш святий обряд, котрий заховав пам’ятки найдавніших часів, є виразним свідоцтвом того такого красного християнського життя. Ще сьогодні в нашім обряді священик при кожній Службі Божій запрошує до Святого Причастя всіх присутніх. Ще сьогодні кожний священик при кожній Службі Божій приготовляє на дискосі святий хліб так, ніби мав його роздавати вірним у Святім Причастю, хоча буває, що з присутніх на Службі Божій ніхто не приступає до Святого Причастя.
Такий звичай причащатися лише рідко не є добрим, і треба вам по можливості старатися повернутися до нашого старого святого звичаю.
1909 р., травня 1, Лаврів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних “О частім Святім Причастю”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень