Кожній душі дає Христос у розвою Христової думки і Христової досконалости ту міру чеснот, ту міру Христового возрасту, “аж поки ми всі дійдемо до єдностиу вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4, 13), який відповідає Божим планам щодо неї самої та щодо тих многих душ, яких законниця спасе своїми працями, жертвами і молитвами. Одній дає Бог лишитися подібною до Христа-Дитини невинністю, святістю, простотою, доходячи до духовної звершености Христового дитинства. Іншим дає в житті нагоду світлих діл знаменитих праць, великих жертв і допроваджує над Йордан у пустиню або перед судища цього світа. Інші душі допроваджує до стіп Голготи і каже їм із Киринейським Симоном нести хрест перед Ісусом і з Ісусом. Не щоби нести хрест мало бути виключно їхньою участю і тамті душі, що наслідують Христове дитинство, вже у восьмий день по народженні проливають кров, і переслідувані, мусять не раз за Ісусом утікати в Єгипет. Нести хрест – це, відай, умова учеників-християн, і не можна бути Христовим учеником без хреста, без терпіння, без жертви, але сам Симон Киринейський є доказом, що є люди, покликані особливішим способом до тої так високої й так почесної служби. А бувають і душі, яких життєвою функцією стає бути з Христом розп’ятими на хресті. І Господні язви на тілі носити, і з Христом щодня умирати.
Яку дорогу життя Всевишньому сподобалося призначити?
Хрест є символом терпіння, але й символом тріюмфу й символом вічного блаженства в небі.
“Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене;у тюрмі був, і ви прийшли до Мене“ (Мт. 25, 35-36). Життя мине серед покірних услуг, відданих найпокірнішими для Нього, для Христа. І не буде днини, в якій би найгаря- чішими бажаннями серця не бажала для Христа в Його дітях умирати. І, за приміром апостола, щодня буде умирати намірами і бажанням серця, з усмішкою на устах і з радісним підйомом у житті. Убогі діти будуть її матір’ю називати й уважати за матір, її працею та її стараннями будуть виходити в люди, будуть ставати християнами. І все, що для одного з тих найменших вчинить, всемогу- чий і всесильний Пан неба і землі прийме як для Себе і заплатить заплатою вдячности за особисто Йому вчинені акти жертви та любові.
1936 р., березня 9, Львів. – Із бесіди Митрополита Андрея “В день обітів законниць”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень