А може, ти, брате, хворий на дуже тяжку недугу душі – може, ти цілком стратив віру? Коли так, то ти пропав для Христа; тоді ти далеко відбіг, тоді ти і в Церкві чужим, і серед українського народу також чужим! Бо цілий наш нарід є християнським народом, і свята вселенська віра є його найбільшим, найціннішим добром. І моя бесіда для тебе тоді чужа – ти її не зрозумієш, і, очевидно, не послухаєш моєї ради.
А однак не перестану я за тебе молитися, і буду молитися тим усильніше, чим менше схочеш моєї ради послухати. І не візьмеш мені за зле, що тебе називають ще “братом во Христі”, що за тебе молюся і що до тебе у цьому письмі промовляю. Може, ти від віри відступив, може, до якоїсь секти пристав, може, до церкви не ходи, може, ти сьогодні тільки припадково прийшов. То Боже Провидіння так зарядило, саме, щоб ти послухав мого завізвання до покаяння. А на дні твоєї душі дрімає ще християнин, Божа дитина, покликана до Божого Царства в небі. І на твоїй душі не затерта ще печать святого Таїнства Хрещення і друга пресвята печать – дару Святого Духа. Ти назначений цими святими знаками перед Христом і Його святими ангелами. Тії святі знаки не тільки відріжняють тебе невіруючих, що їх ніколи не мали, – вони дають тобі дуже цінне і високе право до тої Божої помочі, що веде після християнського життя до вічного спасення.
На дні твоєї душі дрімає, може, й віра; вона наче мертва. Бо віра без діл мертва. Та вистарчить майже одно слово, щоб її назад збудити до життя, – але ти сам мусиш сказати це слово. В глибині душі скажи тільки: “Боже, прийди мені в поміч!”, а я майже певний, що відчуєш в душі щось з тої помочі. Бачиш, брате, те слово – “прийди мені в поміч!” – ми, християни, безнастанно повторюємо, і тим словом про Божу благодать з неба. А ця благодать така могутня, що часом як грім з неба поражає чоловіка і в одній хвилині робить грішника праведним християнином.
1942 р., Неділя митаря і фарисея, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних на Великий піст
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень