СВ. ВЛКМЧ. ЮРІЯ ПОБІДОНОСЦЯ
Святими називають люди великанів святости, людей необмеженої перед Богом сили, жертвенности, іншим людям непонятної, людей любові, що горять дійсно небесним світлом, людей полум’яної любові Божої, людей ревности, що всі перепони переломлює, людей покори, що каже їм усе на себе самих забувати, людей терпеливости, невичерпаної, бездонної…
Тихі й покірні, як ягнятка, а при тім могутні й сильні, як льви пустині, витривалі, як мурашки, взнеслі, як орли, тверді, як криця, а чисті, як кришталь, без нарікання на раменах двигаючі Христовий хрест, хрест власної біди й біди хоч би усіх ближніх… Вони поволі входять на гору Голготу; щоби разом із Христом за спасення світу цілковиту жертву зі себе зробити, аж до “савахтані“.
Святі – це люди, що “вірою поконували царства, чинили справедливість, доступали обітниць, загороджували пащі левам, утікали від вістря меча, ставали сильними з неміччю, бували хоробрими на війні, розбивали полки чужинців… А інші зазнавали наруг і життя, та ще й кайдан і в’язниці, були каменовані, пиловані, допитувані, убиті мечем умирали, бідуючі, гноблені, мучені, ті, що їх світ не був достойний, спиталися по пустинях, і горах, і вертепах, і земних печерах” (Євр. 11,33-39). Наводячи слова апостола про себе, знаходимо найдивнішу похвалу або найдокладніший опис того, чим святі бувають для людей. Вони є тими героями любові ближнього, героями жертви і праці для них із любові Бога, вони “і голодні, й жаждущі, й нагі, й биті в лице, і тиняються, і туляться, працюючи своїми руками, їх лають, а вони благословлять, їх переслідують, а вони терплять, їх лихословлять, а вони моляться, вони стали мов сміттям цього світу, ометицею всіх” (1 Кор. 4,11-13).
Святі – це люди, що з апостолом бажали би бути “відлученими від Христа за своїх братів, рідних їм по тілу” (Рим. 9, 3), що з “любові для людей ставали всім для всіх” (1 Кор. 9,22), люди, що “носять умертвлення Господа Ісуса в тілі, що передаються завсігди на смерть” (2 Кор. 4,11), – одним словом, люди, що для них “світ розп’ятий, а вони – для світа” (Гал. 6,14), що “Христові язви на тілі носять” (Гал. 6,17), що в них “Христос жиє” (Гал. 2,20), що в них “говорить Христос“(2 Кор. 13,3).
1934 р., серпня 15, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до священиків-катихитів
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень