Не було і не є моїм наміром говорити тут про покаяння. Я хотів тільки представити науку святої віри про оправдання. Бо хто грішить, грішить тому, що не здає собі справи з вартости й ваги благодаті праведности перед Богом. Щоб людей успішно довести до покаяння, треба їм передовсім основно й виразно представити велич Божого дару, що його тратять у тяжкому грісі Хто розуміє хоч тисячну частинку того, чим є та велич у науці святого об’явлення, той не знайде в серці супокою, як довго воно не сокрушиться гарячим і безмірним плачем та не стане шукати дороги до покаяння. Про ту дорогу сьогодні не говорю. Далека дорога, трудне діло, тяжка наука – тим тяжча, що її проповідується глухим, світло ставляється перед очі сліпих, тому й цілу науку про покаяння відкладаю на інший час; за Божою ласкою, до неї верну. Сьогодні лише здалека вказую на ту Божу науку, що може спасти грішника, що щиро до Бога навернувся. Тому можу лише за святим апостолом Йоаном, учителем Божої любові, повторити його слова: “Мої дітоньки, це вам пишу, щоб не грішили, та коли хто згрішить, маємо Заступника перед Отцем Ісуса Христа, праведника. А Він є помиренням за наші гріхи, та не тільки за наші, але й цілого світа, а по тім знаємо, що ми Його пізнали, коли зберігаємо Його заповіді” (І Йо. 2,1-3).
1935 р., лютого 12 – грудня 15, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Християнська праведність”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень