Хто вірує, той живе живе життям вічним (Йо. 6, 47).
Як ви прийняли Господа, так у Ньому перебувайте,
зміцнені в тій вірі, якої навчились,
зростаючи в ній з подякою (Кол. 2, 6 – 7)
Кожному Бог дав свою долю, дав змогу вибирати дорогу, якою підемо. Ми ж обираємо стежини, які ведуть до Бога. А за 
допомогою, “розрадою”, потіхою ми прибігаємо до Богородиці. І Матір Божа чує кожного, особливо у тих місцях, які знані чудами. Одне з таких – Унів, де у Святоуспенській Лаврі зберігається чудотворний образ Богоматері.
Тож Центр Опіки Сиріт та БО “Фонд “Разом для молоді” 30 травня організували прощу для дітей з інтернатів міста Львова та Львівської області до Святоуспенської Унівської Лаври. Тему обрали не випадково, адже цей рік проголошений Роком Віри.
У четвер зранку від храму Петра і Павла вирушили 4 великі автобуси із маленькими прочанами, їх батьками, родичами, вихователями,
волонтерами до місця призначення. Були діти з різних куточків Львівщини, а саме із Червонограду , НРЦ “Мрія”, шкіл-інтернатів №2 та Винник, дитячий хор “Ангелята” й вівтарна дружина церкви Петра і Павла. Біля Унівського монастиря долучились діти із Золочева та Сасова.
О 12.00 розпочалась Божественна Літургія у Святоуспенській Лаврі. Зібрались 209 дітей із супроводом та багато запрошених. Під час проповіді, яку виголосив о. Роман Прокопець, нас закликали відкрити своє серце, вуха, свій розум, щоб пізнати, що таке віра, довіра, наскільки вони потрібні нам і як ними користуватись.
Отець звернув увагу на три моменти:
І. Основою нашої віри має бути Христос, Хто покликав нас до життя. Він сильно любить нас, віддавши своє життя за кожного із нас.
ІІ. Від кого до нас віра прийшла, від кого передана – рідні, батьки, вихователі, аніматори… Ми покликані ділитись нашою вірою.
ІІІ. Молитва – основа життя. І починається наш день із неї. Адже добра, щира, наполеглива молитва робить чудеса.
Потім за програмою була екскурсія Унівським монастирем. Екскурсоводом був бр. Юліан Монастирський. Так мандруючи територією, потрапили на галявину, де стояли кілька великих палаток. Там нас чекав смачненький обід. Такий сюрприз підготували військові та студенти кулінарного училища.
Далі – гра. Спочатку “організаторами” були діти. Потім їх поділили на 5 команд, дали вказівку-карту баз і всі розбіглись по місцям призначення. Так розпочалась велика гра, метою якої було навчитись довіряти собі та ближнім. Було цікаво і весело.
Приблизно о 16.00 ми знову зібрались разом біля входу у монастир. Тут отці наголосили, наскільки важливою є довіряти, адже “якщо ми разом – сила, по-одному – програємо”. Насправді ми не є самотні, і лише довірившись другу – ти це зрозумієш.
Оксана Лозинська, Волонтер ЦОС
Фото: Іра Киргизбаєва
Фотозвіт можна переглянути в нашому фотоархіві.