Незліченні спокуси і суєта вже не манять здалеку, наче міражі у пустелі, – щільним кільцем затискають вони людину ХХІ століття у свої смертельні обійми, нав’язуючи згубні орієнтири. Як легко заплутатись християнину у сучасному світі… Коли найлегше здолати людину – у той час, як вона самотня і розгублена. Саме тепер спільнотність та згуртованість уже навіть не корисні – вони необхідні.
Триденні духовні вишкільні зустрічі є традиційними у часі Великого посту. Проте 29-31 березня у місті Києві відбулась духовна віднова, яка несла з собою також ще одну мету – творити Єдиний Молодіжний Простір. Молодь з різних куточків України зібралась у церкві Святого Василія Великого на Львівській площі, щоб узяти участь у реколекціях під проводом отця Юрія Остап’юка, капелана місії “Центр Опіки Сиріт”. Впродовж знайомства виявилось, що молоді люди зі Львова, Ужгорода, Вінниці, Києва почули заклик організаторів Комісії у справах молоді УГКЦ і прибули до столиці, щоб спільно зрости у вірі. До реколекцій також долучились о. Андрій, о. Віталій Марцинюк з м.Фастова, брати-семінаристи з Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ.
Під час першої роботи у групах, коли учасники обговорювали уривок з Приповідок Соломона та ставили неординарні сценки, вникнувши глибше у зміст Святого Письма та передаючи його розуміння, молоді люди уже були одною великою дружною родиною.
Вечір завершився Літургією на Предшеосвячення Дарів, після якої усі гуртом вирушили до гостинного «Карітасу», де вже очікувала смачна вечеря, а по ній ночівля.
Другий день реколекцій виявився надзвичайно насиченим. Після спільних ранішніх молитов у колі та співу під акомпанемент гітари молодь взяла участь у Божественній Літургії, яку очолив о. Юрій. Після Служби Божої почались науки під гаслом «Віра без діл – мертва». О. Юрій розповів про значення віри у житті людини, підкреслив наскільки важливо розрізняти поняття «у що я вірую» та «у Кого я вірую». «Вірити у» – означає довіряти, і не тільки у тих моментах, коли життя розквітає яскравими барвами, але і в хвилинах терпіннь і випробувань. Адже Ісус Христос закликав взяти щоденного свого хреста та йти за Ним. Наступна наука була продовження першої і її темою було питання служіння. Розпочалась вона переглядом фільму з цікавим сюжетом про те, як 12 суддів вирішують долю підлітка, обвинуваченого у вбивстві прийомного батька. Одним із ключових моментів фільму є уривок, де один із присяжних намагається змінити думку решти щодо вироку. Реколектант спонукав задуматись над цим прикладом і не боятися відверто визнавати свою віру та свої християнські погляди. І, маючи вуха, очі, всі органи чуття, жити з уважністю до тих хто, нас 
оточує, адже віра пізнається через наші плоди. О. Юрій закликав переглянути своє відношення до грошей – скільки коштів витрачається на непотрібні, зайві речі, в той час як вони могли б рятувати, годувати та зігрівати тих, для кого вони саме зараз життєво необхідні. Він просив подумати про служіння ближньому, про добро, яке повинен нести християнин у світ, змінюючи його.
Під час розважанням над Святим Євангелієм перед очима молодих людей постала картина Страшного Суду, де наше відношення до інших буде визначати нашу долю, де Бог судитиме нас за діла милосердя. Устами пророка Ісаї звучить настанова на піст : «Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? (Ісая 58:6-7).
Під час вечірніх чувань молоді люди слідували за Христом на Голгофу, молячись всі разом «Хресну дорогу». Перед тим кожен написав листа Богові та прикріпив його до власноруч зробленого хреста. О. Юрій запросив зберегти цей хрест до кінця життя, як символ готовності взяти особистий щоденний хрест і йти з ним за Христом. Листи були урочисто спалені, щоб дим, піднімаючись вверх, поніс до Бога слова вибачень, каяття, прохань… Відпочивати всі розійшлись із відлунням останніх слів молитви: «…подаруй нам свій чистий погляд, щоб бачити сяйво, яке проголошує останній день історії: «небо нове і землю нову», що розпочались у Тобі, Ісусе Розп’ятий і Воскреслий. Амінь!».
Недільного ранку до Патріаршого собору Воскресіння Христового поспішала єдина дружня сім’я. Після того, як отець відповів на запитання, які впродовж реколекцій учасники кидали у скриньку, всі разом відправились на Архиєрейську Божественну Літургію, яку очолив владика Йосиф (Мілян). По закінченні Служби Божої владика привітав молодь, яка приїхала на реколекції, уділив благословення та хвильку часу для приємної бесіди.
Завершились реколекції подячним акафістом Ісусу Христу. Кожен рядок цієї молитви нагадував про ті тисячі простих речей, і ще більше великих речей, за які варто щодня дякувати Богу. Слава Богові за все!
Що залишили по собі реколекції – на це питання відповідали очі молодих людей. Осяяні, живі, радісні очі випромінювали всю чистоту і красу відновленої душі, теплоту щойно зародженої дружби, затишок спільноти і світло щирості. Їхнє сяйво – найкращий свідок і заклик зануритись в безмежне море Божої Любові.
Наталя Ільків, Волонтер ЦОС