З 9 по 13 липня 2019 року волонтери місії “Центр Опіки Сиріт” провели табір для вихованців Верхньодніпровського дитячого будинку-інтернат №2.
Капелани та волонтери уже знайомі з хлопцями, які навчаються в даному закладі. У кожного своя історія, свої проблеми, хлопці із ЗПР віком від 4 до 35 років. Впродовж цих днів разом із хлопцями молодь танцювали банси, грали ігри, робили майстер-класи та проводили естафети. Дякуємо усім хто допоміг у проведенні даного табору, а особливо отцю Ігору Опацькому за запрошення! Це гарний досвід і практика для волонтерів у праці з дітьми.
Поїздка до хлопців є дуже особливою, і волонтери з трепетом її пережили, ось що волонтери сказали про поїздку:
“Я в свою чергу дуже хочу подякувати нашій команді за підтримку… це був перший мій виїздний табір. На початку було дуже складно, але з кожним днем ти розумієш настільки є важлива твоя присутність серед дітей. Кожного дня ми приходили і вони нам казали: “А ми вас чекали!”, це було дуже приємно. З нетерпінням чекаю наступного року і сподіваюсь ми знову організуємось командою і відвідаємо тих хлопаків!” – волонтер ЦОС, Наталя Демчук.
Табір у Верхньодніпровську. Це мій перший виїзний табір. Це не просто табір для дітей, а табір особливих дітей, підлітків і навіть моїх одноліток з особливими потребами, і отже підхід до них має бути особливим. Потрібно було себе налаштувати, що це є діти і не важливо скільки їм. Я особисто дуже переживала чи я буду корисна і справлюсь з цим випробуванням, але хочу подякувати волонтерам, які були поруч, і Господу Богу, що він нас всіх звів разом, і ми змогли хоч не на довго, але зробити маленьке свято для них. Якщо у вас виникають сумніви, щодо своїх сил, то хочу вам порадити ідіть та пробуйте. Дякую Центру Опіки Сиріт за таку гарну можливість долучитись до чогось доброго та світлого” – волонтер ЦОС, Іра Ревуцька.
Для мене це був особливий табір. Особливий, бо ще приблизно півтора роки тому до нас приїжджали діти з того інтернату на Різдвяну школу і відтоді запали мені в душу. Спершу було доволі страшно, бо насправді складно працювати суто з хлопцями. Але потім приходить усвідомлення, що ці діти, підлітки чи на вигляд вже дорослі чоловіки банально потребують твоєї уваги, слова, похвали, погляду. Потребують трішки твого часу. Коли бачиш як хлопці тішуться, то розумієш, що навіть тих декілька днів наших відвідин мають величезне для них значення. Особливо розчулило те, що хлопці пам’ятали тих, які приїжджали раніше чи були з ними на Різдвяній школі і просили передати привіт. Як сказав отець Ігор, хлопці дуже добре пам’ятають добро. Дуже хотілося б, щоб це добро проросло в них, щоб воно їх зігрівало. Вже вкотре я переконалась, що коли ти щось даєш, то отримуєш у сто разів більше. Хоч часом було важко, але те, що дарує служіння таким дітям не передати словами. Воно дарує більше розуміння та нагадує, що ми повинні бути вдячними Богу за дар життя та Його любов до нас. А ще дуже тішусь нашою командою волонтерів – такою дружньою, рідною та розуміючою))) Дякую Богу за всіх! – волонтер ЦОС, Христина Хома.
Медіа-Центр ЦОС