“Та хтонебудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру.” Послання Якова 2:18.
Справжнє добре життя може бути тільки у того, хто має в собі віру Христову. Кожна людина створена за образом та подобою Божою, а отже здатна на добро. Справи милосердя – це вияв нашої любові, яка є основою всього християнського життя. Але що ж таке добрі діла?
Як каже одна мудрість «Розкажи мені – і я забуду, покажи – і запам’ятаю, залучи мене – і я зрозумію». 18 квітня, у четвер, – день зустрічей для студентів, у храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла молодь мала нагоду саме зрозуміти як чинити добрі діла. Це все проходило у дуже цікавий і спортивний спосіб. Була організована велика гра отцем Юрком і волонтерами “Руки допомоги” при місії «Центр Опіки Сиріт», і центральною віссю гри проступала “Молитва Святого Франциска”. Впродовж гри учасники мали відшукати частини цієї молитви. Їх команди могли отримати на п’яти базах, що розташувались на Площі Ринок, біля музею ім.Шептицького і на проспекті Свободи. На кожній базі гравців чекали волонтери із завданнями, виконавши які команда отримувала уривочок молитви на кольоровому аркуші. Завдання не тільки допомагали командам розважитись – кожне з них містило у собі глибший зміст, який спрямовував думки молодих людей до Семи діл милосердя для тіла.
На першій базі біля Нептуна команди пригадували собі, що треба голодного нагодувати. Але долучались до цього діла у кумедний спосіб. Волонтер давав учасникам команди по чотири цукерки. Кожний учасник команди мав по черзі підійти до будь-якого прохожого, привітатися, запитати чи він голодний і запропонувати цукерку. Люди по різному реагували на пропозиції: хтось відмовлявся від спілкування, хтось брав цукерку, не розуміючи що діється, і навіть трапився випадок пригощання цукеркою у відповідь.
На другій базі, біля музею Андрея Шептицького, учасники тренувались у наступному ділі милосердя – подорожнього в дім прийняти. Завдання вже виявилось складнішим: молодим людям запропонували поділитись думками: кого б вони пустили у дім і у своє серце. Та у такому душевному оточенні відкривати серце неважко – гравці радо розповідали про ті випадки з свого життя, в яких їм доводилось комусь довірити себе. По тому учасники команди отримали листочки з ручками. Вони підходили до прохожих, з посмішкою роздавали компліменти і записували реакцію людей. Ці відгуки були найрізноманітніші, деякі робили вигляд, що поспішають, а дехто навіть запитав: «А в чому підвох?». Зате коли дівчата робили компліменти хлопцям, ті у відповідь червоніли від неочікуваного.
Наступна база була біля храму Преображення, і її завданням було недужому послужити. На цій базі волонтер переносив
команду в подорож у гори, змальовуючи прикру ситуацію, яка з ним ніби трапилась – вона, бачите, спіткнулася і пошкодила ногу. Команда мала завдання допомогти їй добратися на вершину, надавши першу медичну допомогу засобами, які в них були під рукою. Хоча історія була про гори, ліс, а все відбувалося в місті, але команди проявили неабияку фантазію і всіма можливими способами рятували бідолашну, придумуючи, як би вони надали допомогу.
Ще одна база була біля Домініканського Собору, і тут гравців чекало ще одне добре діло – нагого зодягнути. На цій базі ми згадували про холодну зиму, яка недавно закінчилась. Перед мисленним взором команди постала ситуація, в якій на вулиці трапилась бідна людина і необхідно було її одягти, дати якусь свою одіж. Команди втілювали свої фантазії, як могли. На волонтера одягали курточки у різний спосіб, хто з дівчат мав хустинки, замотували і на шию, і на голову.
І на останній базі треба було спраглого напоїти. Завдання цієї зупинки так і звучало – у волонтера була вода, якою команди мали пригощати прохожих людей. Це просте завдання мало своїм наслідком купу веселих та смішних курйозів і, здається, молоді люди саме цю справу візьмуть на озброєння першою…
Пройшовши усі бази, команди зібралися біля церкви Петра і Павла. Учасники вітали один одного із завершенням квесту, але насправді на всіх чекав сюрприз. Далі гравці опинились у храмі, де їм зав’язали очі, і по черзі вивели на вулицю. Ситуація була доволі цікавою, бо ніхто не знав, що діється, на що очікувати. Всі дружньо тримались за руки, щоб не натрапити на щось і не бути одиноким із закритими очима. І тут пролунав голос, який давав вказівки на подальші дії. Він попросив усіх повернутись в іншу сторону і взяти в руки шнурок, завданням було знайти його кінець, але хто потребуватиме допомоги, той міг мовчки 
підняти руку. Почався невеличкий хаос, але врешті-решт, всі почали рухатись в один бік і шукати кінець. Волонтери щоразу нагадували про допомогу і хтось, не чекаючи, піднімав руку і йому допомагали, а хтось вперто шукав кінця. Допомога полягала в тому, що людину виводили з кола, яке було утворене тим шнурком і відкривали очі. В кінцевому результаті більшість молоді вийшло з кола, а частина все ж намагалася знайти кінець. Коли це все закінчили, всі зайшли до храму і о. Юрій просив поділитися своїми враженнями про останню подію, хто що відчував, як себе почував, які думки появлялися. У когось був страх, у когось невизначеність, у когось нестримне бажання знайти той кінець. Саме страх часто заважає нам творити такі діла милосердя, як в’язня відвідати та померлого похоронити. Отець Юрко закликав молодь не боятися і цих добрих справ і особливо не боятися у будь-якій ситуації попросити допомоги у ближнього свого. А також ми можемо стати ближнім, у якого попросять допомоги.
На завершенням нашої зустрічі молодь з отцем ще раз пригадали всі сім діл милосердя для тіла, після чого команди склали докупи уривочки молитви, які отримали на кожній базі і “Молитва Святого Франциска” дружньо пролунала з кількох десятків уст.
Гра залишила по собі незабутні враження, кожен мав змогу відкрити в собі поклик серця – віддати себе іншій людині, спробувати себе у «репетиції», щоб перенести це натхнення у реальність. Ця смішна забава насправді виявилась тою мапою доброго шляху, яка впала до молодих рук посеред країни нашого складного життя. Ми мали нагоду побачити, в Кого ми справді віримо і як за Ним слідувати. Відкривши для себе глибини справ милосердя, усі молоді люди розійшлися по своїх окремих світах нести віру ділами.
Юля Ільчишин, Наталя Ільків, Волонтери ЦОС