В понеділок, 11 березня, відбулася чергова зустріч волонтерів Центру Опіки Сиріт. Як звичайно, вона розпочалась Службою Божою у церкві Петра і Павла о 18-00. Після закінчення, за нашою доброю традицією ми збираємось під храмом, чекаємо на всіх волонтерів, і отримуємо чергову порцію гарного настрою (адже не кожного дня в нас є можливість обійняти відразу стільки друзів, а нас зібралось доволі багато — біля 30-ти людей 🙂 ) Опісля, о 19-00 зустріч продовжилась в школі № 62. Це була молитовна зустріч, яку підготував і провів наш волонтер Андрій, який розпочав молитвою преподобного Єфрема Сиріна. Тема виявилась актуальною для кожного з нас — “Марнування часу”, так як за декілька днів розпочнеться Великий піст. Розповідь Андрія була дуже зворушливою, наповненою багатьма життєвими прикладами, зачіпала кожного за краєчок душі і була влучно розбавлена дотепними жартами.
Наведу основні цитати з розповіді Андрія —
-
“Розмови по телефону, інтернет, телевізор, преса. Скільки свого часу люди марнують, сидячи перед телевізором, дивлячись дурні, непотрібні передачі. Соціальні мережі – чи з користю для себе людина використовує інтернет чи просто без толку? В людини створюється ілюзія, що вона відпочиває там, сидячи за комп’ютером.”
-
“А чи не марнують люди час, коли не хочуть в неділю чи свята іти на літургію, або йдуть тільки тому, бо треба йти або тому що, «сусід чи сусідка ходить, то і я піду». Ми приходимо до церкви, постійно повертаємо голову по-сторонах, озираємось, оглядаємо людей. Інколи під час літургії думаємо про все-все на світі – згадуємо про вчорашні зустрічі, думаємо про наступні, дівчата думають про хлопців, хлопці думають про футбол, думаємо про те, що я буду робити після літургії.. Геть про усе… Людина може незадумуватись над тим, що Бог за таке тільки осудить.”
-
“Завжди можна час розподілити так, що в навіть найбільш насиченому подіями дні, можна знайти хоча б кілька хвилин, щоб зайти до церкви і помолитись.”
-
“Ми марнуємо час на вияснення стосунків… Люди не хочуть поступатись своїми принципами. Не зважаючи на те, що це може розпалити конфлікт, вони просто будуть відстоювати свою думку. Так, вміти відстоювати свою думку – це дуже хороша риса в людині. Але інколи людина стоїть на своєму тільки через примхи свого характеру, через свою гордість. Хіба не можна без цього. Нащо завдавати болю тому, хто поруч тебе, кого любиш. Потрібно все вирішувати спокійно, з порозумінням, з повагою ставитись один до одного. Треба старатись прощати. Треба вміти прощати.”
-
“«Я люблю тебе!», – як часто ми говоримо такі слова своїм батькам? В нашому житті стільки часу, але ми його обов’язково будемо приділяти телефону, інтеренету, телевізору, різним справам, але не своїм батькам. Ми не цінуємо того, що вони у нас є. А чи не марнуємо ми своє життя, коли не проводимо свій час з батьками? «Шануй батька і матір твоїх, щоб добре тобі було і щоб довго ти прожив на землі».”
-
“А скільки свого часу ми втрачаємо через невпевненість? Невпевненість в собі, невпевненість в тому, що ми робимо. Скільки часу ми втрачаємо через наші страхи, через можливість потерпіти невдачу.”
-
“Коли діти-сироти зустрічають тебе, підбігають до тебе і говорять «Дядько, привіт!», «Цьоця, привіт!» чи називають по-імені, потім вони беруть тебе за руку, ведуть кудись, щось хочуть показати, сідають на коліна, щось розказують, обнімають. Це приносить нам справжні людські емоції. Ми вкладаємо частинку себе, щоб допомагати діткам. І це нам також приносить щастя. Це приносить щастя їм. Ми знаємо, що будучи волонтерами, ми не марнуємо свій час.”
-
“Якщо сказав «Люблю», то люби до останнього подиху. Якщо сказав «Обіцяю», то виконуй свою обіцянку. Якщо говориш «Не відпущу», то старайся робити все для того, щоб залишитись. В протилежному випадку, який смисл жити, якщо кожне ваше слово рівноцінне нулю і не має ніякого значення?” (Іван Охлобистін)
-
“І взагалі, кожну можливість треба використовувати тут і тепер. Якщо признаватись в коханні, то тепер. Якщо просити пробачення – тепер. Якщо триматись за руки, то тепер. Ми не знаємо, чи довго триватиме наше життя. Ніхто не знає, що з нами може статись через хвилину, через секунду. То чи варто чекати?”
Згодом Андрій запропонував не втрачати час і зробити комплімент людині, яка сидить ліворуч від тебе. Вийшло дуже весело) Потім нам усім отець Юрій Остап’юк порадив подивитись фільм “Час”. По закінченню зустрічі волонтери поділилися своїми думками про “ЗапОсти серед друзів”, які відбулися 9-того березня та обговорили плани на найближче майбутнє — Передвеликодні молодіжні реколекції у Києві.
До наступних зустрічей!