Ці думки я вирішив опублікувати, коли повернувся з першої у своєму житті прощі до Унева і прощі взагалі
. Я лежав у ліжку і не міг заснути через спогади і емоції, які постійно спалахували в моїх думках. І в один момент я вирішив, що цим щастя просто мушу поділитись з іншими та цим самим засвідчити наскільки чудовий наш Бог і як Він діє через вірних Йому християн.
З того дня як я познайомився з Богом моє життя почало ставати як у казці. І чим ближче я з Ним знайомився, тим неймовірнішим і прекраснішим ставало моє життя. На цій дорозі до Бога я попав у три казкові країни. Першою країною був Вікенд Святого Духа від молодіжного курсу “РУАХ” – це були чудових три дні, наповнених Божою присутністю і любов’ю, це був час, коли я вперше в житті особисто познайомився з Богом та відчув таке щастя і радість, яких до цього ніколи в житті не відчував. Також ці три дні були дуже особливими, завдяки чудовим людям, які мене оточували, які дарували свою любов, усмішки, радість і щастя всім навколо себе. Наші очі просто світилися від щастя, тому що в ці дні Господь перебував в наших серцях і після повернення додому я точно міг сказати, що це були найкращі вихідні у моєму житті.
Другою країною була Школа Християнського Життя і Євангелізації. Це були чудових два тижні, під час яких я набагато глибше познайомився з Богом. Також Господь мені відкрив багато правди про моє життя, звільнив від деяких комплексів. А найголовніше: навчив мене любити своїх братів і сестер у Христі і бачити не зовнішність, а серце людини. Там я познайомився і подружився з багатьма прекрасними людьми і мені дуже сподобалось як одна дівчина, Іринка описала школу – “школа любові”. Це справді була Школа великої Божої любові, а також справжньої християнської любові між людьми, яку, на жаль, в цьому світі тяжко зустріти. Але після двох тижнів перебування в такій атмосфері повернення до буднів і до світу було набагато різкішим, ніж після Вікенду. Це було щось схоже як вернутись з небес на землю, проте ця любов Божа, якою я наповнився на школі, була більшою за весь бруд, який почав виливатись на мене у місті. І, надіюсь, я зможу якнайдовше зберегти у свому серці ці всі почуття.
Третьою і найбільш незвичайною для мене країною була проща до Унівської Лаври. Я вирішив піти на неї трохи з егоїстичних міркувань, тому що чув від близьких людей про позитивні зміни, які відбуваються у житті після неї і йшов заради них. В перший день прощі мені було трохи складно йти, та це було через моє ставлення, яке було таким, що я маю витерпіти ці три дні, щоб потім отримати. Але все змінилось з того моменту як відбулось перше знайомство з чудовою дівчинкою Оксаною. Це було перше моє знайомство з християнкою нехаризматичної спільноти. Її розповідь була на стільки захопливою, що я захотів побувати у них на спільноті і з цього моменту почав отримувати задоволення від прощі.
Ввечері сталось перше маленьке чудо, коли я загубив своїх знайомих зі спільноти, і я лишився сам. До мене підійшли дві дівчинки, закутані в спальник, і покликали мене до себе. Правда, мене зігріло набагато більше тепло їхніх сердець, ніж тепло спальника. Вони коли взнали, що я не маю де ночувати, взяли мене з собою у красивий будинок з дуже гостинними господарями, які не тільки увечері, але і зранку нагодували тридцять людей, забезпечили прекрасними умовами ночівлі, а ще й дали їжі в дорогу. Я вже не раз дякував і буду далі дякувати за це все Богу.
Наступного дня було ще одне невеличке чудо, коли я познайомився з дівчатами з моєї групи, які в перший день красиво співали молодіжні духовні пісні. І коли я попросив, щоб вони заспівали одну з моїх улюблених, то отримав набагато більше, ніж просив. Організували пісню на замовлення, а так як крім мене майже ніхто пісень не замовляв, то я зміг разом з ними поспівати всі мої улюблені пісні. Це було дуже чудово і моє серце дуже раділо від цього. Цього дня я сказав Богу, що мені байдуже: отримаю я те, що прошу чи ні і присвячую цю прощу Йому.
Та запам’яталось мені найбільше зі всієї прощі повернення додому. Ми зранку, вийшовши на трасу, чекали звичайної сільської маршрутки, але Господь послав нам хороший автобус з прочанами, та ще й усі змогли сісти і всю дорогу до Львова ми прославляли Бога піснями. А вкінці, вже заїжджаючи до Львова, заспівали чудову пісню, в якій по тексту Ісус запитує кожного ”Чи підеш ти зі мною?” і потрібно відповісти, коли називають твоє ім’я, “Так, піду з Тобою!”. Ми йшли по автобусі, співаючи цю пісню, і кожен пасажир, навіть водій з радістю відповідав нам: “Так, піду з Тобою!”. Це було щось дуже особливе і, я впевнений, що це Господь співав через наші уста, я знаю, що ми запалили не одне серце людей, які їхали з нами в цьому автобусі.
Потім, вийшовши з автобуса, я обдумував все, що відбулось на прощі. Тільки в цей момент я зрозумів як жили перші християни, тому що на цій прощі у нас була одна ціль, у нас було все спільне, кожен щедро ділився з ближнім всім, що мав і помагав при першій нагоді. А найголовніше те, що нас можна було легко впізнати по любові, яка була між нами, наші очі горіли і, не зважаючи на всі труднощі цього шляху, нас переповнювало щастя. І, коли я вийшов з маршрутки, ніс дві тяжкі сумки, спав за всю ніч дві години, мені хотілось стрибати, співати і танцювати, я йшов і мені здавалось, що, роблячи кожен крок, я підстрибую від щастя і любові, яка в цей момент просто переповнювала моє серце, любові до Бога і чудових людей, які пройшли зі мною цю прощу. Слава Єдиному Богу за це все!
Юра Білик
Фото: Василь Пишкович
Джерело: Дивенсвіт