…Приятель стояв збоку, і радіючи за свого друга, мовчки дякував Спасителеві за це чудо його приходу до Бога…
А ви не забули відвідати маленького Ісуса в яслах церковної стаєнки і привести до Нього свого приятеля???
Радість і мир самі не приходять –
їх приносить Ісус. (Християнська мудрість)
В одному із навчальних закладів вчився звичайний хлопець. Навчання проходило, як і у всіх студентів: щотижневий від’їзд із дому на навчання, проживання в гуртожитку і, звичайно ж (як без цього), – відвідування занять. Просто все і звично. У вільний час хлопець захоплювався слуханням рок-музики, а ще подорожував заплутаними сторінками веб-павутини. Спершу, здавалося б, нічого: і на виконання домашніх завдань, і на хатню роботу був час. Проте спливали дні, і без щоденного відвідування мережі все важче ставало вирішувати навіть найпростіші завдання. Він зрозумів: всесвітня павутина може все… Навіть до Церкви не потрібно ходити, бо ж і в Інтернеті є можливість знайти відповіді священиків на різні питання, та й багато сайтів пропонують віртуальні мандрівки визначними храмами усього світу. Навіщо даремно витрачати час на дорогу? А на вулиці то холодно, то аж занадто тепло, а ще хор у церкві занадто повільно співає, а священник занадто довгу проповідь говорить, а вранці хочеться спати, а увечері – відпочити… Так подумав і знайшов для себе вихід: зовсім не ходити до Церкви. Та й хрестили його, як він собі роздумував – не за його згодою, а коли ще він був несвідомим немовлям…
Як подумав – так і зробив. За усе своє життя лише три рази побував у храмі – і то не з власної волі. Перший раз його до храму принесли батьки для хрещення. Другий раз – коли увесь клас йшов на благословення у храм, після випускного, і хлопцеві нікуди було подітися. А третій раз – також недобровільно: разом із групою уже таких, як і він, студентів прийшов у церкву на посвяту. Оце й усе. Незважаючи на те, що батьки були глибоко релігійними людьми, юнак жодним чином до них не прислухався. Розумів: вони старші, а отже – застарілі. А все нове та сучасне пропонує всесвітня мережа.
І от малими кроками усе його життя цілком перемінилося. Ні тобі допомоги батькам, ні веселих розваг із друзями. І навіть реальний світ став набагато сірішим і буденнішим за віртуальний, бо ж тут усе: й різнобарвні кольорові ігри, де відчуваєш себе переможцем, і відсутність надокучливих батьків, які щоразу хочуть або до роботи долучити, або морально повчити. Та й із друзями можна спілкуватися, коли забажаєш, і вони теж не заважають, бо, як і ти, мандрують сторінками віртуального світу.
Так поступово Інтернет, який призначений бути засобом для обміну інформацією між людьми, став сенсом життя юнака – його богом. Про це він, звичайно, не думав і будь-які зауваження сприймав як недоречні й віри не гідні.
Та істинний Бог не покинув свою дитину. І ось одного дня трапилася історія, яка могла змінити усе життя хлопця, тільки б він цього захотів. Саме був Різдвяний час. Повсюди красувалися святково прибрані ялинки, що виблискували різнобарвними ліхтариками. А в храмах церков прихожан зустрічали святкові вертепи.
Один із приятелів запропонував відвідати різдвяний вертеп його парафії. “Що ж я там робитиму? – байдуже запитав юнак. Буду дивитися на фігури, ялинки, образи – все це я можу оглянути і в Інтернеті”. “Прийди і подивися!” – словами Ісуса з Євангелії відповів приятель. “Іти чи не йти? – думав хлопець. Тиждень минув у роздумах. Прийшов час зустрічі. Приятель був приємно вражений, почувши, що запрошення прийняте.
Хлопці, весело розмовляючи, пішли до церкви. Їх там із нетерпінням очікував новонароджений Ісус, що лежав на сіні у величній печері. В цей час сталося немовби й справді Боже чудо. Юнак не встиг іще й кроку зробити церковним притвором, як погляд його охопила надзвичайна краса. І справді, такого навіть в мережі Інтернет не побачиш. А якщо й побачиш, то серцем не відчуєш радості, яка пломеніє з Різдвяної колиски – ясел, у яких лежить Маленьке Дитятко. Хлопець зачудовано оглядав усе. Пресвяту Родину, волхвів із пастушками, ангелів, усіляких звірят, сільські хатини і навіть царський палац. Особливо сподобалося колесо огляду, що було новинкою у вертепі того року.
Серце раділо, споглядаючи вдале поєднання минулого і сучасного.
Невідомо, чи змінилися погляди юнака. Та серце, мабуть, на все життя запам’ятає дивне тремтіння від зустрічі із Месією, який був у центрі усієї краси. А його приятель стояв збоку і, радіючи за свого друга, мовчки дякував Спасителеві за це чудо його приходу до Бога…
Фото: Леся Sh, facebook.com
Джерело: Дивенсвіт