Пробудився серед ночі – Миколай уже прийшов!
Під подушкою цукерки, мандаринки я знайшов.
Кіндер-сюрпризів так багато, що наїмся досхочу,
І футболку гарну, білу із малюнком Пікачу.
І гітара є маленька, котра має дві струни,
Сусіди спів мій будуть чути, нібито й нема стіни.
А навіщо дві ракетки?! Я ж один у тата й мами.
Тепер в теніс грати буду зразу обома руками.
Диски з іграми й мультфільмом, котрих я іще не мав.
Гудить комп’ютер мій як трактор, тепер ще й буде «зависав».
Диски – це, звичайно, добре. Та краще б ось що ти зробив –
Інтернет швидкий, безплатний, безлімітний підключив.
Конструктор, карти, олівці, кольорова розмальовка –
Розмалюю гарно білку, зайчика, лисичку, вовка.
Пачка жуйок «Хуба-буба» зі смаком кислого лимона,
Буду довго їх жувати і плювати вниз з балкона.
З конструктора збудую банк, ним я буду управляти.
Дід мій буде секретар, буде гроші рахувати.
І годинник класний, новий, з котрого вже тирчить пружина!
Це ж не дивно, бо на ньому ззаду пише «Made in China».
Цікаво мені дуже стало, коли книжку я знайшов.
Я ж читати перестав, як у другий клас пішов!
Та найбільш дивує те, що знайшов я трохи далі.
Де ж увесь велосипед?! Тут тільки руль і дві педалі!
Знов приніс ти рукавицю, та ніяк я не збагну,
Чого одну минулим роком і тепер іще одну!
Мушу я тобі сказати, з ними маю таку муку,
Що обидві рукавиці підходять лиш на праву руку.
Кепка з написом USA(юса), котра давно вже вийшла з моди
І ще шапка є на вуха, для холодної погоди.
Взуття таке, як мають готи, штани такі, як носять панки.
Хотів я дуже, та чомусь забув ти знов принести санки.
Та найкращим подарунком, котрим є на цій землі –
Це, звичайно, що… шкарпетки і чомусь завжди малі.
Але це не так важливо, адідасівські ж вони!
Тому я в них ходити буду, ще й розтягну до весни…
Порадів я цьому всьому. Все так, ніби уві сні –
Стільки різних подарунків і всі вони лише мені!
Буду ними завжди гратись, буду їх я берегти,
Тільки шкода, що не зміг ти м’яч футбольний принести.
Подарункам цим дивуюсь, як на купу їх складаю,
Коли постійно це роблю в думках собі я обіцяю –
На другий рік, як дочекаюсь, буду я листа писать,
Миколай забув напевно, що мені вже двадцять п’ять.
Андрій Гринда, волонтер