‘Ми забули, що чужих дітей немає. Ми молимось у церквах, їздимо в паломництва святими місцями. Ми розібрали Біблію на цитати і не бачимо, що хтось просить нашої допомоги. Не бачимо жахів інтернатів, кошмарів дитинства без матері, без ласки і любові.
Ці діти не винні ні в чому, окрім того, що народились і живуть. Ці діти нікому не потрібні. Ці діти мріють про сім’ю, смачний обід, теплу посмішку, гарячу воду в крані, хорошу освіту і гарні черевики. Ці діти – сироти соціальні. Таку долю вони не обирали’ (Ростислав Галелюк).
“Про наше дитинство написано мало. Сироти сучасності. Море самотності, сліз, горя… Жебрацтво, бідність, інтернати… ”
Путівка №3507. [Мозаїка пам’яті]
Завантажити книгу можна тут.
За матеріалами: “Відкриваємо двері дітям”