Готуючи рюкзаки та вивчаючи тексти гаївок, ніхто, мабуть, і подумати не міг, що нас
(а саме, львівську молодь, яку змогли зібрати з різних парафій брати-семінаристи Львівської Духовної Семінарії Святого Духа) чекає справжня казка…
Ця казка відбулася в рамках «МІСІЙНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ЕКО-ПАТРІОТИЧНОЇ ПРОЩІ «ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!», 25-27 квітня 2014 року. Про саму прощу писати не буду, оскільки інші прочани вже писали свої відгуки. Ось один з них –
- “І хто б міг подумати, що нас чекає така краса: гори, водоспад, сонечко і трохи дощику з початку:)?
(територія Закарпаття)
- І хто б міг подумати, що будуть такі неймовірні люди, щирі молитви, милозвучний спів?
(учасники прощі, або іншими словами “автобусна гальорка”)
- І хто б міг подумати, що десь далеко на Закарпатті є такі діточки… котрі зростають в такій сильній любові, які тішились нашому приїзду до них, заглядали в очі і запитували “А ви приїдете до нас ще?…”
- Хто би міг подумати, що сестра-монахиня виконуватиме роль “злої відьми”?)))
- Вже не кажучи про кімнати, розмальовані героями із казок та дитячими “світами” – це ж мрія кожного:))
(ДНЗ “Назарет”)
- І хто б міг подумати, що гаївки приносять стільки позитиву і радості як дітям, так і дорослим дітям :))
(Закарпатська і львівська молодь разом з діточками)
Вражень настільки багато… що ані словами, ані фотографіями не описати…
Це була просто НЕЙМОВІРНА місійна еко-патріотична проща!
Дякуємо! Дякуємо! Дякуємо! Дуже. :))”
(Віра Михайляк, програміст, м.Львів)
Напишу лише про те, що запам’яталось та вразило найбільше, – про гостювання у дітей-сиріт з Дитячого будинку сімейного типу “Зернятко”. Буваючи не в одному дитячому будинку та інтернаті м. Львова, я завжди була твердо переконана, що жоден заклад не замінить дитині справжню сім’ю. Проте тут дівчатка та хлопчики були не лише доглянуті, гарно виховані і навчені до праці з раннього дитинства, а й їхні очі світились якось особливо…
Не один з нас задумався, скільки часу для активної роботи та відпочинку виділяє кожен з нас, а як в той же час організований день у цих дітей. Кожен ранок у них починається о 7-ій годині зі Служби Божої. Далі сніданок, потім усі розбігаються – хто у садочок, хто у школу чи на роботу. Опісля у них є час на самонавчання та працю у домашньому господарстві – усі мають свою територію для догляду за квітами, почергово міняються для допомоги на кухні, прибирання у домі та праці на полі. Дівчатка у свої 13 років вміють пекти не лише різні смаколики, а й справжній домашній хліб! Кожному дозволено “посидіти за комп’ютером в інтернеті” лише 2 рази на тиждень по 30 хв. Телевізор також можна дивитись лише у визначений час. Як покарання – різного виду педагогічні та мотивуючі засоби. Для прикладу – ми побачили “наказаний телевізор”, прикритий рушником, через те, що один з вихованців дивився його, невиконавши спершу своєї роботи. Від того часу минуло вже більше тижня – проте досі ніхто ще не попросився дозволити його дивитись) У кімнатах панувала ідеальна чистота, але як нам пояснили – таке буває у суботу, в будні дні може бути вже менш ідеальний порядок:)
Менші діти щиро називають сестер-монахинь своїми мамами та кличуть татом брата-семінариста, який знає їх з малечку. Вони чекають його з навчання, коли він повернеться до “рідного дому”. Старші дівчата, завдяки своїй наполегливості та старанням, навчаються у вищих навчальних закладах та приїжджають сюди на вихідні. Молодші відвідують різні гуртки – малювання та гри на різних інструментах, тож у них є свій музичний гурт. При нагоді усі разом вирушають до свого улюбленого міста Лева, де люблять відпочивати по декілька днів поспіль. На усі весілля та інші святкування у родинах вихователів усіх дітей завжди беруть зі собою, щоб вони могли відчути справжнє сімейне тепло.
Також при монастирі, окрім дитячого будинку, діє приватний дитячий садок “Назарет”, у якому виховується 2 групи по 24 дитини. У Львові, знову ж таки, не впевнена, чи існує така краса. Усі стіни розмальовані власноруч однією із сестер, за мотивами сучасних мультиків. Звичайними іграшками діти тут не бавляться – у них все як у житті. Ігровий куточок поділений на різні зони – магазин, перукарня, кухня, аптека та спальня. Ми зробили висновок, що тут немає проблем із дитячим небажанням спати в обідню пору, бо кімната сну – справжня казка) Не один з нас хотів там залишитись) Проте ми поспішали виконати свою “місію” – навчити та побавитись з дітьми у справжні галицькі гаївки.
Великодні забави принесли радість не лише дітям, а й нам, разом з сестрами-монахинями. Надовго запам’ятаються “моргалки”, гра з ременем та найпопулярніші за ці дні гаївки “Царівна”, “Жучок” та “Ой див, див, див”.
Діти нагодували нас смачною вечерею, приготованою власноруч, допоки ми слухали розповідь сестри Йосафати про історію монастиря. В кінці нікому не хотілось розходитись, довго прощались та фотографувались, хлопці носили найменших дівчаток на руках та отримали запрошення приїжджати ще.
Ми поїхали, але вже трошки іншими, ніж були всього лише декілька годин тому, адже певні життєві принципи, стереотипи починають мінятись… Одне тішить, що усвідомлюєш – ці діти, навіть коли покинуть стіни такого от дитячого будинку і підуть у самостійне життя, зуміють дати собі раду. А можливо хтось і залишиться тут надовше, як наприклад, сестра-настоятелька жіночого монастиря ЧСВВ у м.Хуст, яка потрапила сюди у 5 років сиріткою, у 17 вирішила обрати монаший стан, а зараз має 95 років, ще так гарно виглядає і зуміла нам розказати історію монастиря…
Галина Михайляк, волонтер Центру Опіки Сиріт
Фото: Валентина Іващенко, Оленка Білоус
