Коли Роман гуляє зi своєю улюбленицею Касею, перехожi завмирають: “Який великий i розумний пес!”
Спокiйна, схожа на ведмедика Кассандра чемно йде поряд iз господарем, наче приросла до його правої ноги. Роман стискає рукою нашийник. Це допомагає йому втримувати рiвновагу.
Бiльшу частину часу зi своїх 19 рокiв хлопець узагалi не виходив з дому. Ромчик Огiлько народився з невилiковною недугою — дитячим церебральним паралiчем (ДЦП). Попри постiйне лiкування та вправи, його ноги залишалися дуже слабкими, i вiн не мiг навiть просто пройтися вулицею. Усе змiнилося три роки тому з появою в домi
Кассандри — чарiвного цуценяти ньюфаундленда.
“Я дiзналася, — розповiдає мати Романа панi Наталiя, — що ньюфаундленди iдеально пiдходять для допомоги хворим на ДЦП дiтям, мають спокiйний характер i достатньо сильнi, що бути пiдтримкою для людини, пiдняти її, якщо впаде. Кассандра пiдросла й довела, що впорається з роллю поводиря iдеально. Тiльки-но побачить, що Ромчик хоче встати з крiсла, пiдходить i пiдставляє спину — мовляв, впирайся, я готова. Втiм, навчити Касю навичок професiйного помiчника було, попри мої сподiвання, непросто. Без дресирувальника ми не впоралися б. А в Черкасах не так просто було знайти кiнолога, який спецiалiзувався б саме на ньюфаундлендах. Але, на щастя, такий знайшовся”.
“Кассандра виявилася надзвичайно талановитою ученицею, а Роман — неймовiрно мужнiм i цiлеспрямованим хлопцем, — долучається до розмови кiнолог Наталiя Москвичова. — Через три мiсяцi спiльних занять вони чудово порозумiлися.
Ньюфаундленди сильнi фiзично, а за характером спокiйнi, приязнi, у них гени собаки-водолаза (предки нинiшнiх “ньюфiв” рятували рибалок пiд час шторму, витягали їх з води). У нашому випадку було важливо привчити Касю бути весь час поряд з господарем, допомагати йому тримати рiвновагу, а якщо потрiбно — професiйно
допомогти пiднятися. Я була вражена, як пiд час першого ж падiння хлопця (а таких iнцидентiв на початку тренувань було чимало) Кася фахово “пiдпiрнула” пiд нього, акуратно пiдняла, прийнявши на свою спину всю вагу господаря…”
У день свого повнолiття Роман зробив собi подарунок — уперше вийшов на вулицю без мами, лише з собакою. А через пiвроку занять на показовому виступi в мiсцевому кiнологiчному клубi Роман i дворiчна Кассандра продемонстрували, що вони — команда. Завдяки цьому Кассандрi згодом видали спецiальний документ собаки-поводиря, що дозволяє їй супроводжувати господаря у громадському транспортi, на вулицi, у крамницях.
Недавно здiйснилася ще одна заповiтна мрiя Романа Огiлька — вiн вступив до медичного коледжу. Але, як з’ясувалося, на заняття iз собакою не пускають. Тож спробував ходити з паличками: одна — в правiй руцi, друга — в лiвiй. Без Кассандри трохи страшно. Дорога до коледжу, звiсно ж, забирає багато часу, бо ходить Роман дуже повiльно. I кожен такий крок для цього мужнього хлопця — своєрiдний подвиг. Але тепер вiн його здiйснює щодня.
“Менi завжди було неприємно, як дивляться на мене люди на вулицi, — згадує Роман. — Через це й не дуже хотiлося покидати дiм. З Касею все змiнилося. З нею я вiдчув тверду землю пiд ногами, вона — мiй щирий i вiдданий друг, той, хто буквально пiдставляє плече. Завдяки їй я зрозумiв, що сильний i так багато можу. Тiльки ранiше не вiрив у свої сили…”
Iрина КОНТОРСЬКИХ
Фото з архiву Романа Огiлька