Для усіх, хто немав змоги побувати на нічних чуваннях, присвячених до дня молитви за сиріт, подаємо вірш, який звучав на одній із зупинок чувань.
Якось так у цьому світі буває,
Щоб щастя знайти як най скоріш,
Люди щастя інше втрачають,
Щастя в лицях своїх малюків.
Так і тут, батько їх працювати десь поїхав у чужу сторону,
А важку батьківську працю без жалю положив на жону.
І як часто буває таке,
в світі скажуть доля така,
Там він швидко знайшов собі іншу,
І залишилась з дітьми мати одна.
Але скоро прийшов благо-творець,
Запросив її разом піти
В край далекий багатий. А діти? –
Дітям жереб випав другий.
Три горобчики, три живих хлопчаки,
Три веселих смішних непосиди
Перейшли під опіку сестри.
Є немало своїх інтересів
У дівчат дванадцяти літ
Як не гірко, але не було місця
Для дитинства, прокидалась зраненька ледь світ,
Коли люди навколо досипали сни десяті,
Не могла вона спати,
Постійні думки лякали – «Де ж би їсти їм взяти?»
Правда, мама колись вчила пекти пиріжки.
Вона їх пекла, а зрання на базар відносила.
Та через деякий час з гіркотою вона зрозуміла
Що не зможе цю ношу нести,
Що торгує вона дуже мало,
Що не вистачить грошей на хліб,
А навпроти трохи збоку під базарною високою стіною
Торгували інші дівчата –
Торгували дівчата собою.
Від того, що вона побачила, що вперше відкрилося їй,
Тихим ехом в душі застогнало…
Було їм по дванадцять, як їй.
І дивилась, не знала, що думать
Тільки жаль, не бачила вона,
Що за неї давно спостерігав
В далині сам сатана…
Дух жорстокий над жертвою новою
Злії плани тим часом кував
І зміїне підступнеє слово
В серце, ніби як думку послав –
«Ніж стояти чекати когось там,
Зайнялась би ти цим ремеслом.
Та це зовсім хороша робота,
Й на життя точно хватить з лихвою»
Похитнулася трохи дитина
І в очах потемнів увесь світ.
Не знайома раніше тривога
Стисла чисту душу її.
З брудом цим вперше стикнувшись,
Здригаючись в темноту,
Прошепотіла вона задихнувшись –
«Ні! Я краще швидше помру».
«Не погана ідея, ти знаєш» –
Демон їй далі казав, –
«І для чого так сильно страждати,
І справді для чого живеш?
Знаєш ти, що грошей не хватить
Вам надовго, що голод прийде.
І страшною смертю і братів, і тебе забере.
А ніж так помирати потроху
Ти таблетки ковтни і запий.
І страждання підуть, їй Богу,
Із життям не потрібним твоїм»
І якось недитячою мукою
Змінилося дитини лице…
Точно звук серцевого стуку
Ранив болем глибоким її.
Додому ідучи, як в тумані,
Світ навколо й зовсім потьмянів.
Тільки важкість таблеток в кишені,
Тільки серця не рівний ритм…
Ось і хижа ота, що давала тепло
Й думка остання в голові тріпотіла –
«А з братами станеться що? Хто їх в цій траті сховає?
Що життя ще готує для них?»
І змахнувши текучії сльози,
Прикривши за собою двері,
Поділила на рівні дози
Жменю вбивчих таблеток.
Ось брати повернулись зі школи,
Ніби зграя стрімких горобців,
Залетіли, ввірвались, ні слова
Не зрозуміти із шуму їх слів –
«Гості були сьогодні смішнії,
Говорили про Бога, про рай…
І брошурки дали кольорові –
На це для нас, почитай!»
І пройшлася розгубленим поглядом
По яскравому малюнку листка –
Три христи, люди і воїни поряд,
А які там були слова!
Серце дивно як, ніби, забилось,
Надриваючи щемлячою тугою,
І нечайно букви покрились,
Несподіваною дитячою сльозою.
Раптом якоюсь теплою хвилею, незнайома сила добра
Огорнула і вкрила собою.
Одразу ж відчула вона,
Ніби поряд стоїть незнайомий,
І покосах недбало заплетених
Ніжно гладить пробитою рукою…
Без сили впавши на коліна,
Здригаючись в риданнях і сльозах,
Показала всю тугу і біль,
Що не висловиш просто в словах…
В свої юні роки дізналась
Те, що дітям не варто знать.
Та в 12 вона розуміла,
Що не всякий зрозуміє в двадцять п’ять.
В бідній хижі світом забутій,
Троє хлопців й сестричка живуть,
Через церкву одягнуті й ситі, й Бога батьком вони всі зовуть.
Кожен день їм сестричка читає,
Кожен день вони в церкву ідуть,
Кожен день їх там хтось зустрічає,
Там їх люблять, – ось так і живуть.
Ну а дівчина, – все повторяє
Ті слова із брошурки простої,
Ними інших вона надихає,
Цієї істини вічно живої.
Навіть якщо мати забуде,
І залишить дитятко своє,
Пам’ятай, – Бог і бачить і любить,
Твій Господь не залишить тебе!
Переклад з російської Настя Романівна з НРЦ “Мрія”
Медіа-Центр ЦОС