Давня арабська легенда оповідає сумну історію про зброєносця багдадського халіфа.
Одного дня молодий зброєносець, геть засмучений, припав до ніг свого улюбленого володаря і попросив дозволу узяти бистрого мов орел скакуна.
– Для чого він тобі? – поспитав халіф.
– У саду я бачив Смерть. Вона робила мені знаки. На Вашому скакуні я втечу до Басори і там сховаюся серед торговиці. Смерть не знайде мене там.
Халіф дав хлопцеві свого скакуна. Зброєносець помчав галопом.
Халіф спустився до саду і побачив там Смерть.
– Ти чого погрожувала моєму зброєносцеві? – поспитав він.
– Не погрожувала я йому, – відповіла Смерть, – а тільки підняла догори руки від здивування. Я спитала сама себе: чи ж це можливо, аби він був іще тут, коли маю з ним зустрітися за п’ять годин на торговиці у Басорі…
Ягші Таяма, старий славетний і надзвичайно шанований учитель володаря, не хотів прийняти до грона своїх учнів, що вправлялися у володінні мечем та стрілянні з лука, одного самурая. Як свідчить передання, той уже з дитинства вправлявся у боротьбі з думкою про власну смерть і цілком опанував мистецтво володіти собою.
– Чого ще я міг би тебе навчити? – мовив учитель, відхиляючи прохання кандидата. – Ти ж бо вже дійшов до самого серця мудрости: у мистецтві, яким володієш, криється будь-яке інше, в тому числі й мистецтво володіння мечем і стріляння з лука.
Звертаючись до своїх учнів, учитель додав:
– Хто знає смерть, знає життя. А хто легковажить смерть, легковажить життя.
Бруно Ферреро
Фото: Credo