Юна дочка тихенько зайшла в покій батька-падишаха. Вона шанобливо чекала, поки батько побачить хвилювання в неї на обличчі і почне бесіду.
– Що стривожило тебе, дочко моя? Якщо ти наважилася відвідати мене у хвилину спокою і усамітнення.
– Ах, батьку, ти мудрий і доля, та люди люблять тебе. Порадь мені як досягти твого спокою і мудрості.
– Чи не хочеш ти винограду, моя дочко? Куштуй його і втамуй свою спрагу, перш ніж ми продовжимо бесіду.
Дівчина у смак поїла винограду і опісля знову запитала батька.
– Батьку, чому ти їси виноград з кісточками? Коли слуги в будь-яку мить можуть подати тобі плоди якими можна втішатися не завдаючи собі клопоту.
– Прекрасне і юне дитя моє, тобі дуже хотілося скуштувати мого винограду, ти накинулася на нього наче голодна лисиця. Скажи мені, хіба не чудовий був його смак?
– Мій пане, смак винограду чудовий, та я поспіхом ковтнула кілька кісточок, а ще кілька розкусила і це зіпсувало його. Тому я й наважилася спитати. Чому ти не накажеш слугам подавати тобі виноград без кісточок?
– Ти просиш поради, дочко моя. Уяви, що життя – це виноградне гроно, ягоди на ньому – події, а кісточки – уроки. Поспіхом ми часто нехтуємо ці уроки і засмічуємо своє життя, або нарікаємо на недобрий смак. Тому, коли в тиші і самотності я втішаюся смаком винограду, витягуючи з нього кісточки, це нагадує мені, яким чудовим і правдивим є наше життя, якщо без поспіху тішитися кожною його миттю і не оминати його уроки.
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)