У великому ставку симпатичний пуголовок одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:
— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.
— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!
Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:
— Кохаєш мене чи ні?
— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.
— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.
Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:
— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці… ти пісня моєї мрії.
На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:
— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших дітей, яких колись народимо. Вони розійшлися.
Чоловік ствердив:
— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:
— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?
Х. Жибран
Бруно Ферреро
Фото: Оранта