Якось ішов до себе старець в пустелю з молодим учнем. Дорога вела до гори. Юнак випередив свого учителя і неждано і негадано зустрів на завороті язичницького жреця.
– Відступи слуго диявола, – гукнув до нього надміру запальний юнак.
Жрець розсердився і щосили вдарив кривдника палицею, юнак упав без пам’яті.
За другим поворотом жрець зустрів і самого старця, який не чекаючи на привітання сказав сам:
– Боже помагай, улюблений брате, дай тобі Боже доброї дороги.
Жреця розчулило і вразило таке привітання: він знав, що старець був християнином:
– Та я ж язичник, – мовив він до угодника, – а ти звеш мене братом і то того ж я щойно приголомшив палицею твого учня. То невже і тепер бажаєш ти мені доброї дороги.
– А тепер і поготів, бо ідеш ти лихим шляхом, шляхом злоби і помсти. А зву тебе братом, тому що в нас усіх один Творець – Господь, і всі ми поміж собою брати.
Люди у світі поступають грубо, вони не знають іншої сили – сили добра і любові, сили лагідної ласки і дбайливої турботи про ближнього. Їм треба показати цю силу і спаситель посилає з таким завданням своїх учнів: «Оце я посилаю Вас немов овець серед вовків» (Мат. 10,16)
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)