Якось король, щоб покарати свого сина, відправив його у вигнання до далекого краю. Принц терпів голод і холод, він уже втратив надію дочекатися королівського помилування.
Спливли роки.
Настав день, коли король вислав до сина свого посланця з наказом виконати все, чого зажадає принц.
Посланець повідомив про це принца. Принц глянув на нього здивовано і сказав лише: «Дай мені шматок хліба і теплий плащ».
Він зовсім забув про те, що був колись принцом, що міг би повернутися до палацу свого батька і жити по-королівськи.
Чом не історія багатьох наших сучасників які забули, що є синами Божими?
Псалом 16 (15) містить чудову молитву:
«Бережи мене, о Боже, бо я до Тебе прибігаю.
Я кажу Господеві: «Ти – мій Господь, добро моє; нема нічого понад Тебе».
До святих, що на землі: до шляхетних – уся любов моя до них.
Помножують собі страждання ті, що йдуть зі іншими богами.
Я не проллю їхніх ливних жертв з крови, не спом’яну імен їх моїми устами.
Господь – частка моєї спадщини й моєї чаші: Ти держиш мою долю»
Бруно Ферреро
Фото: бугага