Якась жінка у старому вбранні зайшла до продуктової крамниці. Наблизилася до господаря і стиха спитала, чи може взяти трохи їжі на виплату. Пояснювала йому, що чоловік важко хворий і не може працювати, а їхні четверо дітей голодні.
Чоловік буркнув, гублячи терпіння, і сказав іти їй геть.
Жінка далі благала його:
– Прошу вас, я скоро принесу гроші! Власник крамниці твердо заявив, що не дає на виплату, і порадив їй пошукати іншої крамниці у тій дільниці.
Один клієнт, який там перебував, підійшов до нього і попросив, аби він прислухався до прохання жінки. Господар крамниці неохоче спитав жінку:
– Чи маєте список продуктів?
– Так, пане, – відповіла із проблиском надії у голосі.
– Добре! – сказав власник. – Покладіть картку на вагу. Я дам вам стільки товарів, скільки важить та картка.
Жінка на хвильку завагалася, опустила голову і витягнула із торби клаптик паперу, після чого щось поспішно на ньому написала. Поклала картку на шальку терезів, далі тримаючи голову опущеною.
Очі господаря крамниці і клієнта розширилися від здивування, коли побачили, що шалька терезів раптом опустилася і залишилася у тій позиції. Глянувши на вагу, власник прошепотів: «Нечувано!».
Клієнт посміхнувся, а власник почав накладати пакети з продуктами на другій шальці ваги. Він ставив на неї коробки і банки, проте вага не рухалася. Накладав продукти з щораз більшою непривітною гримасою на обличчі.
Врешті взяв картку і подивився на неї, синій від злості і дуже збентежений. Це не був список продуктів. Це була молитва: «Боже, Ти знаєш, в якій я ситуації, і знаєш, чого потребую. Все віддаю в твої руки!»
Власник крамниці дав жінці все, чого вона потребувала, у незручному мовчанні.
Жінка подякувала і вийшла з крамниці.
Тільки Бог знає вагу молитви.
Бруно Ферреро
Фото: Luzana