Тиняючись туди-сюди, великий собака опинився у залі з величезними дзеркалами.
Йому здалося, що його оточує ціла псяча зграя.
Собака нетямився від люті, він оскалив зуби і загарчав.
Усі собаки на дзеркальних стінах, зрозуміло, зробили те саме й показали свої грізні ікла.
Собака шалено крутився довкола себе, щоб оборонитися від напасників, і люто кинувся на одного з них.
Врешті упав на підлогу, скалічений і закривавлений після сильного удару із дзеркалом.
Якби то він бодай раз приязно помахав хвостом, усі собаки із дзеркал відповіли б йому навзаєм. І та зустріч принесла б радість.
Людина завше знаходить те, чого прагне.
Жив колись собі чоловік. Він сидів на краю оази, на вході до одного близькосхідного міста. Один юнак наблизився до нього і спитав: «Я ніколи не бував у цих краях. Які люди тут мешкають?»
Старець відповів питанням: «А які були мешканці міста, з якого ти прибув?»
«Себелюбні й недобрі. Тому я з легким серцем звідам виїхав».
«Такі самі й тутешні люди», – відповів старець.
Невдовзі до нього з’явився інший юнак і поставив те саме питання.
«Я тільки-но прибув сюди. Які то мешканці цього міста?»
Старець знову поставив те саме питання: «А які люди у місті, з якого ти приїхав?»
«Добрі, шляхетні, гостинні і привітні. Маю серед них багато друзів – було непросто їх зоставити.»
«У цьому місті люди такі самі», – відказав йому старець.
Купець, що саме поїв своїх верблюдів, чув ці розмови і коли другий хлопець віддалився, докорив старому: «Як ти можеш давати дві протилежні відповіді на те саме питання, що його поставили тобі двоє людей?»
«Сину мій, – відповів старець, – кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто не знайшов нічого доброго у минулому, не знайде його і тут. Натомість той, хто мав друзів в іншому місті, у цьому також знайде вірних і добрих приятелів. Люди-бо такі, якими ми їх бачимо».
Бруно Ферреро
Фото: Shop