Багато літ жили разом смик і скрипка і всі милувалися ними.
– Чудова пара, – гукнув тромбон.
– – а живуть же як, – додав рояль, – у згоді, приязні.
Все було добре, аж враз… старий смик вирішив, що скрипка йому не пара. Надто у неї вузька талія, подумав він і пішов собі шукати подругу.
– Яка ви чарівна, – звернувся він до першої ліпшої гармонії, – чи не погодитеся ви стати моєю скрипкою?
Гармонія тільки засміялася, нащо їй старий смик:
– От з ким можна пов’язати життя, – подумав смик, побачивши флейту.
Але і флейта не захотіла стати його скрипкою.
Усі відкинули пропозицію смика, і навіть стара забута усіма труба відвернулася від нього.
Тільки легковажна балалайка радо прийняла його і вони зажили разом. Але нічого путящого з їхнього життя не вийшло. Балалайка навчилась все життя обходитися без смика і обходилася тепер сама собі на втіху. А смик хвилювався, хвилювався і пішов на чотири вітри, як йому і радила балалайка.
Тепер смик уже й не мріяє мріяти про скрипку. Постарів, він, охляв. І коли зустріне на вулиці що не будь струнне згорбиться і прошмигне повз і ні звуку.
Часто ми нехтуємо Божий дар і женемося у пошуках шастя. Натомість варто було б молитися про Божу мудрість як це робив цар Соломон (Дил. Муд.9.1.18)
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)