Одного юнака, якого приятель запросив на своє весілля, здивувало, як багато осіб вітало молодят.
Зауважив, що гості й родичі молодих вітали одне одного механічно, навіть не слухаючи сказане.
Став у чергу, а коли опинився перед одним із родичів, мовив спокійно, з усмішкою:
– Нині померла моя дружина. У відповідь почув:
– Дуже вам дякую!
Повторив те саме іншому родичу, а той відповів йому:
– Щиро дякую!
Нарешті сказав те саме молодятам. Цього разу відповідь була такою:
– Дякуємо! Тепер твоя черга, друже!
Давній біблійний вислів справджується нині поміж людьми: «Мають очі, та не бачать, мають вуха, та не чують».
Треба жити так, як підказує наша природа: уста можуть закриватися, але вуха – ніколи!
Бруно Ферреро
Фото: Острів Знань