Пішов Гусак у город дивитися чи усе там гаразд. Зирк, а на капусті хтось сидить.
– Ти хто? – питає гусак.
– Гусениця.
– Гусениця? А я гусак, – здивувався гусак і загелкотів.
– От чудово, гусак і гусениця. – він гелготав і лопотів крилами, тому. що такого цікавого збігу йому ще ніколи не випадало. І раптом, він замовк.
– Ти не маєш крил! – зауважив гусак, – як же ти літаєш?
– А я не літаю, – зізналася гусениця, – я тільки повзаю.
– Хочеш, я навчу Тебе літати, це зовсім неважко. Якщо ти здібна то швидко навчишся.
Гусениця охоче згодилася. Заняття почалося наступного дня.
– Оце земля. це небо, якщо ти повзаєш по землі, то просто повзаєш, а якщо повзаєш по небу то вже не повзаєш а літаєш. – так розповідав гусак. Він добре тямив у теорії.
– А можна і мені? – я сидітиму тихо.
– А ти що, Гусениця?
– Ні я черв’як, але я хотів би літати… Це моя дитяча мрія.
– Гаразд, погодився гусак, сиди і уважно слухай.
– Отже, ми зупинилися на небі…
Вони училися щодня, зранку до полудня, особливо старався черв’як. А Гусениця не була така запопадлива. На уроках вона плела павутину і обмотувала себе, поки не перетворилася на якусь воскову лялечку.
– Так діла не буде, – зробив їй зауваження Гусак, – тепер я бачу, що ти, Гусенице, ніколи не літатимеш. А от черв’як полетить. за нього я не хвилююся.
але одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав самого черв’яка.
– А де Гусениця? – запитав Гусак. – Вона занедужала?
– Вона полетіла, – сказав черв’як, – от бачите того метелика?
Кожній людині Бог дав здібності, що відповідають її призначенню. Найголовніше не прагнути до чужого призначення, а розкривати власне. Завдання мудрого вчителя допомогти розпізнати його.
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)
Джерело: Оранта