Помер учений і його душа стала перед Богом. Каже учений до Бога:
– Ми, люди науки, дійшли висновку, що більше Тебе не потребуємо! Ми осягли всі таємниці, знаємо те, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей. трансплантувати людські органи, створюємо нові види тварин і рослин… Одне слово. ми можемо робити все, що раніше вважали чудесним і приписували Твоїй Мудрості і Всемогутності.
Бог терпляче слухав і коли вчений врешті змовк запропонував йому:
– Перевіримо тоді, чи потребує людство мене чи ні? Влаштуємо невелике змагання з творіння.
Учений згодився і спитав:
– І що ж я маю створити?
Бог відповів:
– Першого чоловіка Адама.
Учений сказав:
– Чудово! – і нахилився щоб набрати пригорщу пороху.
На що Бог казав:
– Не так хутко, Ти використовуй свій порох, мого не чіпай.
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)
Джерело: Оранта