Разом

Новобранці мусили бігати щоденно. Ще до світанку, тільки вистрибнувши з ліжок, розігрі­вали м’язи. Розпочинали службу в спеціальному військовому антитерористичному корпусі, тому звикли до навантажень, що постійно збіль­шувались, аж до повної фізичної знемоги. Те­пер усе було інакше. Ці вправи були не схожі на їхній щоденний біг з ритмічним співом.

Цього разу бігли у повному військовому спо­рядженні. Наказ звучав, як завжди: “Вирушай­те разом, біжіть разом, працюйте як одна коман­да і повертайтесь разом. Якщо усім вам не вдасться повернутись, не повертайтесь взагалі!”

Безкінечна дорога, біль, спрага, повне фізич­не виснаження спричинились до того, що почи­нав затьмарюватись розум, і в шерензі бігунів діялось щось таке, що викликало неспокій.

У п’ятому ряді, в центрі колони, один юнак не встигав. Ноги іще рухались, але швидкості, з якою бігла група, не витримував. Це був Сандрі, – худий хлопчина з рудим волоссям. Його голова хиталась на всі боки. Хлопцеві було важко. Почав відставати.

Новобранець, що біг праворуч, не втрачаю­чи темпу, наблизився й узяв у того важкий карабін. Солдатові із рудим волоссям на якийсь час наче додалось сил, але вже невдовзі очі затягло туманом, і він ледь ворушив ногами, го­лова, здавалось, рухалась окремо від тіла.Разом

Тоді новобранець, що біг зліва, не зупиня­ючись, узяв його каску й припасував собі під пахву. Сандрі знову міг бігти. Черевики важко в одному ритмі гупали об землю, здіймаючи ку­ряву. Гуп, гуп, гуп, гуп.

Сандрі почувався кепсько, дуже кепсько, ледь тримаючись на ногах, він спотикався, та все ж намагався бігти. Два вояки, що бігли по­заду, схопили наплечник, – кожен за один ремінець. Сандрі сконцентрував останні сили, і рота продовжувала біг – аж до заходу сонця.

 

Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
Бо як упадуть, один одного підніме.
Горе ж одному, як упаде, й нема нікого, щоб його підвести.
Так само, як лежать удвох – їм тепло; одному ж як загрітись?
Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хут­ко рветься.
(Проп. 4, 9-12)

 Бруно Ферреро