Жила собі звичайна селянська сімʼя. Чоловік і жінка. І жили вони з того, що вирощували яблука у своєму саду, а восени продавали їх.
Та сталося одного року, що селянин, занедужавши, не зібрав урожаю. Чимало яблук зігнило. Що ж робити? Якщо не продати врожаю, то сімʼя не виживе.
Християнин зібрав усі гнилі яблука і поїхав на ринок продавати те, що є. благословила його жінка і сказала, що все буде добре. Так селянин і поїхав.
І от дорогою стрівся йому купець. Бачить той, що селянин їде дорогою на ринок, а його віз повний гнилих яблук. Поглянув купець і каже:
– Що ж це ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, коли в тебе їх ніхто не купить!
– Знаю, купче, знаю, – відказує селянин. – Але що маю робити, продавати треба, бо ж погинемо ми з жінкою.
– Еге ж, дістанеш ти від жінки, коли ні з чим повернешся з ринку. З’їсть тебе живцем!
– О купче, про це ти не хвилюйся. Жінка золота у мене. Вона душі в мені не чує.
– А отакого, чоловіче, не буває! – відповідає купець.
– Та ще й як буває! Золота в мене жінка!
Тоді купець запропонував побитися об заклад:
– Ну що ж, чоловіче, посперечаймося! Зараз ми повернемося до тебе додому і скажемо, що яблука гнилі, ніхто їх в тебе не купив і жити вам не буде за що. Якщо жінка у тебе справді така, як ти кажеш, то ти виграв – віддам я тобі он той кошіль з золотом. А якщо би брешеш і жінка зчинить тобі бучу, то я виграв, і заберу твого коня з возом? Згода?
– Згода!
І от повернулися вони до селянина додому. Він з порога в розпачі й каже жінці:
– Лихо, жінко! Не зміг я продати яблука! Горе нам узимку буде!
– Що ти, любий. Про що ти кажеш? Вернувсь, і то добре. Та ще гостя привів. Заходьте, зараз умитися вам дам і стіл застелю. Відпочинете і пообідаєте.
І от сіли вони за стіл, а жінка селянина за ним доглядає і аж сяє від радости. Купець же тільки й повертає розмову на проданий врожай і як ця сімʼя всю зиму жити буде. А жінка селянина йому постійно відповідає:
– Та налагодиться якось усе, проживемо! Тепер головне, щоб чоловікові і гостю добре було.
Довго вони так сиділи. Врешті-решт купець зрозумів, що програв спір. Витяг він свій кошіль і каже:
– Так, чоловіче, немало бачив я на цьому світі, але такої золотої жінки, як у тебе, не бачив. Правду ти казав. От твої гроші і живіть щасливо!
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)
Джерело: Оранта