Караван купців, що вже не раз долав довгі шляхи Сходу, готувався перейти небезпечну пустелю. Мандрівка вимагала ґрунтовного знання місцевости й доріг, рухомих пісків, оаз, а також і звичаїв місцевого люду. Тому скористались послугами досвідченого й знаного в краю провідника.
По десяти днях швидкого переходу колону затримали озброєні люди, які стояли, оточивши одне зі своїх жорстоких божеств з лютим обличчям.
– Ви далі не пройдете, – вигукнув ватажок озброєних людей, – якщо не складете людської жертви нашому богові. Це обов’язкове правило. Якщо того не зробите, ми вб’ємо всіх!
Купці згуртувалися й повели між собою розмову. Вибір був дуже важкий, а погодження якоїсь кандидатури просто неможливе.
– Ми знайомі віддавна, дехто пов’язаний ще й кровними узами. Не можемо віддати в жертву жодного з нас, щоб задовольнити вашого бога.
їхні погляди зупинились на провідникові…
Коли, згідно з ритуалом, до підніжжя божества поклали як жертву цю бідну людину, – караван продовжив свій шлях, та дуже швидко загубився в пустелі, бо ніхто не знав дороги.
Спраглі й знесилені купці вмирали один за одним.
Ця незвідана таємниця людської природи. “Народ, що блукав у пітьмі”, побачив велике світло. І одразу ж уперто заходився його гасити!
Бруно Ферреро