– Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта.
– Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи на голові купу справ, що іще очікували на неї вдома.
Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, минув час і треба було вкладатись спати.
– Марто, вже час іти в ліжечко!
Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися разом із донечкою. Поправила ковдру.
– Мамусю, забула дати тобі одну річ!
– Даси вранці, – відповіла мама.
Дівчинка невдоволено насупилась.
– Але ж вранці в тебе знову не буде часу!– запротестувала.
– Знайду час, не хвилюйся, – відказала мати, обережно обороняючись.
– Добраніч! – додала й рішуче зачинила двері.
Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулась в кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву: «Чому я люблю свою маму». Жінка старанно зібрала всі клаптики й, наче з дитячої складанки, спробувала скласти пошматований листок паперу. Врешті змогла прочитати, що написала Марта:
‘Чому я люблю свою маму»
Навіть як багато працюєш
І мусиш вирішити тисячу справ,
Завжди знаходиш час
Побавитись зі мною.
Люблю тебе, мамо, бо я –
Найважливіша частина Твого дня!’
Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинки, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти.
– Що трапилось? – запитала дівчинка, здивована нічними відвідинами.
– Це для тебе, бо ти – найважливіша частина мого дня!
Дівчинка посміхнулась і, трохи надпивши з горнятка, знову заснула.
А хто є найважливішою частиною твого дня?
Бруно Ферреро