Був собі колись бавовняний шнурочок, який почувався непотрібним. «Я надто слабкий, щоб бути шнуром, –
скаржився. – Я недостатньо гарний, щоб мене використати для створення гобелена чи навіть для гаптування. Ах! Якби я був золотою ниткою…, оздобив би одяг архієпископа. Я невдаха! Нікому я не потрібен. Нікому не подобаюсь, навіть самому собі!»
Зіщулившись на кріслі, слухав сумну музику і постійно почувався самотнім.
Одного дня почула його грудочка воску і сказала: «Не впадай у відчай, малий бавовняний шнурочку. Маю ідею: зробімо щось разом! Звісно, не можемо стати великою свічею, яку поставлять на вівтарі або у залі. Ти надто короткий, я важу замало. Однак можемо стати свічечкою, що подарує трішки тепла і світла. Краще освітлювати й обігрівати хоча б трохи, аніж бути у темряві та скиглити».
Бавовняний шнурочок охоче погодився.
У поєднанні з вощиною став свічечкою, котра світила у темряві і дарувала дрібку тепла. Почувався щасливим!
Хто знає, скільки бавовняних, надто коротких шнурочків є у світі. Мають знайти грудочку воску, щоби стати щасливими.
Бруно Ферреро
Фото: CREDO