Жив собі брат при церкві і мав він недугу на ім’я «найкращий від усіх». Хай про що тільки мова не зайде, він повсюди старався бути найкращим від усіх: прибирати в церкві – він вже мітлою мете; всеношну молитву – він серед перших запопадливо молиться, рулади словесні виписує.
І от, в ніч на П’ятидесятницю приснився йому сон – потрапляє цей брат на небо, стоїть у черзі праведників чекає і думає як Ісус його серед усіх виокремить, під білі ручки візьме, похвалою засипле.
Годину жде, другу, а Ісус все не підходить. Захвилювався брат, озиратися став. Помітив врешті решт, що Ісус недалеко від нього ідучи похвалив когось. Тоді виступив брат на зустріч і питає:
– А як же я? Невже про мене забули?
Ісус глянув на нього і сказав:
– Не знаю хто ти.
– Та ж як? Я у церкві служив, у хорі співав, Біблію читав, нічні молитви вистоював.
– Не пам’ятаю я тебе, – відказує йому Ісус.
Тут брат помічає диякона з церкви, що тиждень тому як помер, а доти молився за всю громаду і просить брат його допомогти, заступитися, потвердити, що він справді служив у їхній громаді і таке інше. Заступився за нього диякон словом. Вислухав його Ісус і каже.
– Може ти і правду мовиш, але я особисто його не знаю і тут йому не місце.
Підхопили брата ангели і віднесли куди належить. І от прокинувся брат серед ночі, облитий потом із сильним криком і замилився добре – яка ж несправедливість! До ранку міркував і згадав, що диякон перед смертю таку науку давав: – «не той у царстві Бога великий, хто зробив багато, а той великий, хто пізнав Христа!»
І після цього сну брат позбувся своєї духовної недуги. І зрозумів, що найбільше Ісус цінує в людях.
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)
Джерело: Оранта