Старий пустельник на ім’я Себастіян зазвичай молився у маленькій святині, захованій серед тінистої долини. Молився до розп’яття, що мало назву “Христос милосердний”. У долину стікався люд зо всієї околиці, щоб через розп’яття вимолити милосердя і поміч Господа. Одного разу й старий Себастіян вирішив благати про ласку й, приклонивши коліна, став молитися:
– Господи, я прагну страждати разом із Тобою. Дозволь мені зайняти Твоє місце. Я хочу висіти на хресті. І завмер у цілковитій тиші, втопивши очі в розп’яття, очікуючи на відповідь. Аж раптом Христос поворушив губами і промовив:
– Друже, я згоден виконати твоє прохання, але за певної умови: що б не трапилося, що б не побачив, ти мусиш зберігати мовчання.
– Обіцяю Тобі, Господи.
І вони помінялися місцями.
Ніхто не завважив, що відтоді Себастіян висів прибитий до хреста, а Христос обійняв його місце. Віряни, як звичайно, підносили до розп’яття свої моління й висловлювали подяку, але самітник, дотримуючись обіцянки, мовчав.
Аж ось, певного дня…
Прийшов до святині багач, довго і ревно молився, а коли по молитві відходив, забув на лавці, де приклоняють коліна, капшук, набитий золотими грішми. Себастіян це помітив, але мовчанки не порушив. Не озвався навіть тоді, коли за годину прийшов бідняк, угледів капшук і, схопивши його, вийшов геть, не вірячи у своє щастя. Не розтулив уста, як приклонив перед ним коліна парубок, молячи про опіку під час тривалої подорожі морем. Однак не витримав, коли прибіг багач, який, гадаючи, ніби то саме парубок поцупив його набитий золотом капшук, відчайдушно волав, вимагаючи покликати сторожу.
– Стривайте! – пролунав тоді несамовитий крик Себастіяна.
Багач і парубок у жасі поглянули вгору й побачили, що промовляє до них розп’яття. І тут Себастіян відкрив їм усе, що сталося. Багатій шоцуху помчав шукати бідняка. Молодик поквапився геть, аби не спізнитися на корабель. Коли ж у божниці не було вже нікого, крім Ісуса й Себастіяна, Спаситель звернувся до пустельника з доганою:
– Зійди-но з хреста. Ти не гідний обіймати моє місце. Не вмієш мовчати… – Але ж, Ісусе, – опинався присоромлений Себастіян. – Чи ж міг я стерпіти, бачивши таку несправедливість?
– Ти не відаєш, – відповідав Христос, – що багатій мусив загубити свого капшука, бо прагнув використати гроші з лихою метою. Натомість убогий дуже їх потребував. Якби молодика затримала сторожа, то не встиг би на корабель і тим урятував своє життя, адже корабель саме лягає на дно глибокого моря.
Письменник П’єтро К’яра, що був людиною не вельми релігійною, мав друга, скульптора Франческо Мессіну, який – навпаки – вирізнявся глибокою вірою.
Коли К’яра лежав на смертнім одрі, Мессіна підійшов до нього і, взявши його руку, спитав:
– П’єтро, у чім твоя віра?
К’яра поглянув на нього зі смутком і відповів:
– Я вірю в тебе.
“Вірю в тебе” – ось найкращі слова, якими можна звернутися до друга.
Найкраща ж молитва, з якою можна звернутися до Бога, є подібною: “Вірую в Тебе”.
Бруно Ферреро
Фото: Amarillis