Дві держави розмежовував гірський хребет із численними льодовиками і потоками – такими численними, що гори вважалися майже неприступними. А держави нагадували братів-близнюків, адже люди, що їх населяли, були вельми подібними, і через те між двома народами повсякчас виникали конфлікти.Ворогували вони в усіх сферах суспільного життя: економічній, зовнішньополітичній, культурній, спортивній.Врешті над країнами-сусідами нависла загроза війни. Полководці з обох сторін вислали таємних агентів, щоб ті розвідали, з якого боку найлегше вдертися на територію супротивника.
Повернувшись, розвідники переказали цілком ідентичні відомості:
– На кордоні між двома державами є лиш одне місце, де перехід можливий.
Генерали обох армій задоволено усміхалися, роздивляючись карту місцевости:
– Чудово! Отут і вчинимо напад.
І вже наперед тішилися, коли уявляли гуркіт техніки, вогонь мінометів, перемоги їм здавалися швидкими й легкими з гучною славою та високими державними нагородами. Втім, розвідка не поділяла їхнього бадьорого настрою:
– Саме в тому місці, у своїй домівці мешкає працьовитий селянин із красунею-дружиною. Вони кохають одне одного, їх називають найщасливішим подружжям під сонцем. У них і дитина росте. Якщо ми пройдемо їхньою землею, якщо розіб’ємо табір поблизу їхньої садиби, то, безумовно, зруйнуємо їхнє щастя.
Посмішки з генеральських облич пощезали негайно. Запала гнітюча мовчанка. Полководці були збентежені.
– Ні, ми не можемо, не маємо права розпочинати війну, – ствердили одностайно обабіч кордону.
Тож війну так і не було оголошено, ані розв’язано.
Є на світі одне місце, де не провадять воєн, де не буває насильства й загарбництва. Воно заховане у глибині твого серця.
Бруно Ферреро
Джерело: HramLviv