Ця історія трапилася дуже давно в одному англійському містечку. Жебрачка у дрантивому лахмітті ходила від хати до хати, не минаючи жодних дверей, і просила милостиню.
Їй не надто щастило. Одні її лаяли, інші проганяли собаками, хтось кидав у фартух кусні зі пліснявілого хліба і гилу картоплю, аби лиш відчепилася.
І тільки двоє стареньких, що жили в маленькій хатинці, на краю міста, пустили бідолаху до свого дому і пригостили.
«Сідай. Погрійся» – промовив дідусь, а його жінка у цей час розігрівала молоко і краяла хліб.
Коли жебрачка їла, старенькі ласкаво промовляли і потішали її.
Наступного дня до міста зненацька прибув королівський посланець. Він заходив до кожного дому і запрошував усіх на королівську учту. Це викликало у містечку неабияке збентеження.
По полудню усі родини, святково одягнені, з’явилися у замку.
Гостей посадили у великій залі, кожному було заздалегідь визначене місце – слуги почали носити страви.
За мить по залі прошелестів невдоволений гомін. І все через те, що послужливі камердинери подавали гостям картопляне лушпиння, каміння та кусні пліснявілого хліба.
Лише в тарілки старенького подружжя, що сиділо в кутку, з великою люб’язністю накладали вишукані смачні наїдки.
Раптом до зали вбігла жінка, вбрана у жебраче лахміття, усі заціпеніли.
«Сьогодні, – промовила вона, – я хочу почастувати Вас тим, чим Ви частували мене вчора».
Тоді скинула з себе жебраче шмаття і враз засіяли виблискуючи, розкішні шати, оздоблені коштовним камінням.
Це була королева.
Одному багачеві вдалося війти до Раю. На сам перед він пробігся по місцевому ринку і відразу ж зорієнтувався, що ціни на ньому дуже низькі.
Чоловік перевірив вміст свого гаманця і почав вибирати найкрасивіші речі, які впадали йому в око.
Щоб розрахуватися він вийняв велику пачку банкнот і подав Ангелові-продавцеві.
Ангел увічливо посміхнувся і промовив:
«Вибачте, але ці гроші у нас не в обігу».
«Тобто як?» – здивувався покупець.
«У нас мають вартість лише ті гроші, які на землі були подаровані», – відповів Ангел.
Уже сьогодні не забудь про гроші, які мають вартість у Небі.
Бруно Ферреро