– Ах, любове! Я так мрію бути такою як ти. – закохано повторювала закоханість.– Ти набагато сильніша від мене.
– А ти знаєш у чому моя сила – спитала любов, замислено хитаючи головою.
– Ти важливіша для людей.
– Ні, любо, зовсім не тому, – зітхнула любов і погладила закоханість по голові. – Я вмію прощати.
– А не вірність пробачити можеш?
– Так, можу. Тому, що часто невірність походить від незнання а не від злого наміру.
– Ти можеш пробачити зраду?
– Так, і зраду також. Тому, що зрадивши і повернувшись, людина одержала змогу порівняти і вибрала те, що краще.
– Ти можеш пробачити брехню?
– Так, можу. Брехня, це часто найменше зло, дурненька. Вона переважно буває з відчаю, освідомлення власної провини, або через небажання завдати болю.
– А що ти ще можеш простити?
– Можу простити злість, бо вона короткочасна. Можу пробачити неґречність, бо вона часто буває супутницею жалю, а йому часто годі дати раду.
– А ще?
– Ще можу пробачити образу, старшу сестру жалю, бо вони часто пов’язані. Я можу простити розчарування, адже після нього часто приходить страждання, а страждання очищує.
– Ах, любове, ти дійсно предивна! Ти можеш пробачити все, все! А я після першого випробування гасну як сірник! Я так заздрю тобі!
– О, ні! Існує на світі те, чого не може простити навіть любов – це байдужість. Вона вбиває почуття, гризе душу і веде до руйнування. Вона завдає такого болю, що навіть велике диво не може вигоїти його. Запам’ятай: байдужість – найстрашніший ворог почуттів, бо від неї ліків нема…
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)