Одного разу добрий Бог вирішив створити… маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і каже:
– Ти стільки часу тратиш на неї!
– Так… Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все – від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.
Ангел похитав головою і недовірливо спитав:
– Шість пар рук?
– Не в руках проблема, – відповів Бог, – а в трьох парах очей, що вона повинна мати.
– Аж стільки! – скрикнув ангел. Бог ствердно кивнув. Потім додав:
– Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: «Що ви там робите, діти?», навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару – на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: «Розумію, сину, і люблю тебе».
– Господи, – сказав ангел, – вже пізно, йди відпочивати.
– Не можу, – відповів Господь. – Вже майже закінчую.
Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.
– Надто ніжна, – сказав, зітхаючи.
– Але витривала! – відповів Господь із запалом. – Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.
– Вміє думати? – спитав ангел.
– Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.
– Тут щось стікає, – сказав здивовано.
– Так, це – сльоза, – відповів зі смутком Бог.
– А для чого вона? – спитав ангел.
– Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.
– Господи, Ти – справді геній! – вигукнув захоплено ангел.
Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:
– Правду кажучи, це не Я створив… ту сльозу…
(Ерма Бомбек)
Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?
Бруно Ферреро
Фото: Світ дитинства