Закінчивши проповідь священик помітив хлопця, який вже не вперше затримувався в церкві довше від усіх парафіян. Було видно, що його непокоїть якась річ. Підійшовши до хлопця, він запитав, чи може чимось допомогти йому.
– Скажіть, а пекло справді існує, – хлопець підвів очі сповнені страху.
– З тобою сталося щось? Покайся, розкажи мені, – запропонував священик.
– Кілька днів тому собака вкусив мого старшого брата і я зі злости забив її палицею до смерти.
– Не журися, – спробував його заспокоїти священик, – ти вже покаявся і Бог пробачить тобі.
– Та мені і не потрібне прощення Бога, я боюся, що коли помру і потраплю до пекла то зустрінуся з цією собакою.
Подеколи наші страхи бувають такими надуманими, а того, що справді слід боятися ми не боїмося. І те, що лежить на поверхні часто являється верхівкою айсберга.
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)
Джерело: Оранта