Гуси на подвір’ї чітко дотримувалися усталеного тижневого розпорядку. Того дня вони купалися у ставку, ретельно вичищали своє пір’я, обливалися, полоскали собі горлянки, чистили дзьоби, а потім, крокуючи перевальцем, збиралися скраю подвір’я, у затінку старої плакучої верби.
Тоді-то мудрий, всіма шанований гусак, спадкоємець блискучої традиції, що йде від Звитяжної Гусячої Спільноти, звільна заплющував очі й схвильованим, урочистим голосом починав оповідати про часи, коли гуси летіли клином, 
який нагадував літеру V, і, незважаючи на вітри та відстані, таки діставалися теплих країв, а згодом верталися на батьківщину.
Згадував героїчні мандрівки, коли гуси перелітали океани, долали страшні бурі, летіли цілими днями без відпочинку – витривалі, сильні, красиві. Згадував про славетних гусей, що віддали життя, рятуючи цілу зграю.
А дворові гуси, розчулені, тільки плакали й били крильми. Та, щойно зачували булькання їдла, яке вливалося до корита, всі як один квапливо, перевалюючись, дріботіли на милий звук.
Задоволені, навіть щасливі.
Не підносились понад землею й на сантиметр!
Інколи християни подібні до гусей, звичайних дворових гусей.
Бруно Ферреро
Фото: Кумушка