Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся молитися:
– Господи пошли деревцю моєму дощу.
І послав Господь на землю дощ. Деревце напилося вологи. А монах молився далі.
– А тепер, Господи, прошу, пошли багато сонця. деревцю моєму потрібно тепло.
І Господь посилав сонце. Дерево росло. Монах далі молився.
– Господи. пошли невеличкий морозець, щоб украпити коріння та гілки.
Господь послав мороз і дерево загинуло. Монах дуже засмутився пішов до іншого монаха. щоб розповісти свою історію і поділитися горем.
– У мене також є оливкове дерево, – відповів той. – І моє дерево чудово виросло, але я молився інакше. Я сказав Богові, що він творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про нього і Він це робить.
Ми часто просимо те, що з нашого погляду нам потрібно, натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно.
«365 притч на щодень» – видавництво «Свічадо» 2013 (с)