Чотири князенки хотіли навчитися чогось такого, чого ніхто не вмів.
Вони сказали собі:
– Обійдемо всю землю, щоб навчитись.
Визначивши час і місце зустрічі, пустилися в дорогу. Через рік чотири брати зустрілися в призначеному місці
і розповіли одне одному, хто чого навчився.
– Я, – сказав перший, – можу наростити м’язи на цілком голі кістки.
– Я, – сказав другий, – можу нарощувати шкіру.
– А я, – сказав третій, – можу створити органи, якщо буде тіло, шкіра і волосся.
– А я, – закінчив четвертий, – знаю, як дати життя створінню, якщо воно має усі частини тіла.
Поглянули князенки навколо і знайшли якусь кістку. Взяли її, навіть не роздумуючи від якого вона звіра: так були захоплені своїми творчими можливостями.
Один наростив м’язи, другий – шкіру, третій створив відповідні органи, а четвертий дав життя. І вийшов… лев!
Він заревів, стрясаючи своєю гривою, і кинувся на своїх творців. З’їв їх, облизався та й пішов собі до лісу.
Людина довела, що з допомогою різних винаходів може мати величезну творчу силу. Але ця сила здатна привести її до самознищення. Сучасні великі індустріяльні заводи за одну годину виробляють те, на що в минулому треба було затратити кілька років, але ця індустрія порушила екологічну рівновагу: навколишнє середовище, у якому живе людина, страшенно забруднене.
Людина водить автомашину, керує літаком, працює з комп’ютером, але не може вповні панувати над ними. Має величезні матеріяльні вигоди, але наосліп шукає напрямку, значення, цілі. Добре знає, що, коли помилиться, це знання може знищити її. І відчуває, що урухомила щось, над чим вже не панує. А якщо не зможе ним керувати, то винною в цьому буде сама.
Китайська мудрість каже: «Це не вино робить людину п’яною, а людина впивається вином».
Бруно Ферреро