Дядько Карл запитав мене:
– Навіщо ти просив у листі святого Миколая, аби той приніс на землю мир і злагоду? Чи ж тобі не досить ровера?
(Людовик, сім років)
Один селянин зловив якось справжнього сокола і прип’яв його в курнику за лапку. Та сокіл не бажав миритися з курячим існуванням.
Безупинну він смикав мотузку, другим кінцем прив’язану до дошки в стінці курника.
Сокіл тужливо дивився у небо й силкувався злетіти вгору. Одначе мотузка безжально тримала його на припоні, коло землі. Сокіл бився тижнями, аж доки здер із лапок усю шкіру і геть обшарпав свої гарні колись крила.
Кінець кінцем відмовився від боротьби. За місяць-другий йому навіть курячий корм припав до смаку. А по тому звик у землі порпатись…
І навіть не помітив, як від осінніх дощів та зимового снігу зотліла мотузка, що тримала його коло землі. А стало б одного-єдиного пориву в лет, і сокіл повернув би собі волю й знову підкорив небо. Але дарма!
Наше тіло страждає, навіть коли спинаємось на одну сходинку вище. Проте душа є крилатою. Ціле небо належить нам…
Бруно Ферреро
Фото: Ecolos