Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом дивився на вулицю.
Якесь дівчатко підійшло до магазину і притиснуло носика до вітрини.
Її очі кольору неба заблиснули, коли побачила один із виставлених предметів.
Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрасне намисто із блакитної бірюзи.
-Можете його гарно запакувати? Це подарунок для моєї сестри.
Власник крамниці зміряв недовірливим поглядом малу клієнтку й запитав:
-Скільки в тебе грошей?
Дівчинка зовсім не знітилась, зіп’явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву коробочку, відкрила й перевернула її. Звідтам висипались кілька монет, квиток, декілька мушлів і ще якихось фігурок.
-Вистачить? – запитала гордовито. – Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.
Ювелір пішов у підсобне приміщення магазину, виніс звідти прекрасний червноний із позолотою папір і старанно обгорнув ним шкатулку.
-Прошу, – протягнув її дівчинці. – Неси обережно.
Дівчинка рушила, гордо несучи в руці пакуночок, неначе трофей.
Минула година, коли в магазин увійшла прекрасна дівчина із волоссям кольору меду й прекрасними блакитними очима. Вона рішуче поклала на прилавок шкатулку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:
-Це намисто куплене тут?
-Так, панночко.
-І яка його ціна?
-Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх знаю лише я і мої клієнти.
-Але в моєї сестри було лише декілька дрібних монет. Вона ніколи б не могла заплатити за таке намисто!
Ювелір взяв шкатулку, зачинив разом з її вмістом, знову старанно запакував і віддав дівчині.
-Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто інший: вона віддала все що мала.
“Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдиного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним.”(Йо.3,16)
Бруно Ферреро