Якось незадовго до Різдва Христового учителька поставила своїм учням таке запитання:
– Хто з вас є бідним і, отже, має отримати подарунок з нагоди свята?
Діти, що вважали свою родину незаможною, підняли руки.
Місто було маленьким, усі одне одного знали. Не тільки на ймення, а й де хто мешкає, чим займається, яку має родину та статки. Після уроків учителька покликала до себе восьмирічного хлопчика, що звався Діні. Родина його недавно прибула з Африки, й усі знали, що вони дуже бідні.
Запросила хлопчика сісти, відтак спитала, чому він не підняв руки.
– Бо я не бідний.
– А хто є бідним, як ти гадаєш?
– Діти, що не мають батьків.
Подивилась на нього вражено і мовчки його відпустила.
Наступного дня батько Діні повернувся додому усміхнений, в доброму гуморі. Виявилося, що вчителька побувала у нього на роботі.
– Ми можемо пишатися – так, саме пишатися нашим сином, – оголосив він удома. І переказав дружині те, що почув від учительки.
На Святвечір Діні отримав подарунок. Розкривши його, він побачив дві пари новісіньких черевичків: одну для нього, а другу для сестрички. Доти ніколи ще не отримував нових черевичків! Але й без подарунку Діні знав: його родина вельми багата.
Родина – це єдиний справжній рахунок у банку. Не залишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з такого капіталу є воістину незліченними.