Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Життя після інтернату

Щороку тисячі дітей закінчують школи-інтернати. Ростислав-ГалелюкУ минулому залишаються чіткий розпорядок дня, харчування у їдальні, випраний одяг, а ще — головне — відчуття, що за тебе повністю відповідає держава.

Як вступають у доросле життя діти-сироти? Чи знають, куди звернутися по допомогу у складних ситуаціях? Чи вміють готувати сніданок, планувати власний бюджет? Є тисячі запитань, на які після випускного вже ніхто не відповідатиме. Щоб допомогти їм зорієнтуватися у дорослому житті, випускник інтернату Ростислав Галелюк написав книжку-путівник «З інтернату до успіху».

Ростислав має диплом бакалавра у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і днями отримав диплом магістра Національного авіаційного університету. Нині він — директор Міжнародного благодійного фонду «Центр філантропії і фандрайзингу».

Щоденник-підказочка

Ростиславе, ви написали путівник для дітей-сиріт. Гроші на його видання збирали всім миром, зокрема, і за допомогою соціальних мереж. Про що ця книжка?

— Справді, відгукнулося багато людей. Допоміг і благодійний фонд «Християнська допомога Східній Європі» (Нідерланди). Це щоденник-підказочка: як зорієнтуватися у житті,  не загубитися, не втрапити в халепу. Адже ці діти абсолютно непристосовані до світу! Вони не готові до самостійного життя, не мають елементарних побутових навичок. І ця проблема — набагато серйозніша, ніж нестача коштів. Я навчався в Перечинській школі-інтернаті, тому знаю все це з власного досвіду.

— Скільки років ви були в інтернаті?

— Дев’ять.  Потрапив туди, коли не мав ще й десяти років. До того разом Із мамою жив в Ужгороді. Перший клас закінчив на «відмінно». Потім мама захворіла, я майже перестав навчатися, збирав пляшки, щоб купити хліб. Це були чорні дні. Управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації підписало путівку № 3507, скерувавши мене на виховання і навчання до Перечинської школи-інтернату. (До речі, саме так я назвав свою першу книжку про життя в інтернаті: «Путівка № 3507»). Ця «путівка» була найкращим із можливих життєвих сценаріїв для мене. Убезпечила від життя в каналізаційних люках, наркоманії, жебрацтва. Звісно, це я нині розумію. А тоді дуже важко звикав до казарменої дисципліни, до життя в замкненому просторі. Вчитись у нашому класі майже ніхто не хотів, це не було «круто». Навіть у сьомому класі не всі вміли нормально читати. А знання дітям, які народилися «без срібної ложечки в роті», потрібні в першу чергу! Книжка починається саме з цього.

Пільги без знань не допоможуть!

— Переконуєте, що потрібно навчатися?

— Пояснюю: сподіватися тільки на пільги не можна. Нам в інтернаті часто повторювали: ви повинні скористатися підтримкою держави. Але певної миті я зрозумів, що не хочу бути професійним сиротою. Не хочу ходити по інстанціях із простягнутою рукою, чекати, що спонсори, меценати чи держава все життя вирішуватимуть твої проблеми! Це установка на патерналізм і пристосуванство — абсолютний совок!

Випускники інтернатів масово вступають у виші, оскільки мають пільги при вступі. Півроку вони отримують велику соціальну «сирітську» стипендію, не ходять на пари, не навчаються і «вилітають» за неуспішність після першої ж сесії. Наступного року знову вступають. І знову «вилітають». Саме так «вчилися» багато моїх друзів із інтернату. Але ж це не може тривати безкінечно. Тому я намагаюся пояснити вихованцям інтернатів: пільги без знань не допоможуть! Поки вони в інтернаті, мають багато чого встигнути: обрати професію, університет, коледж або училище, з’ясувати питання з житлом. А найважливіше — подумати, чого хочуть від життя. Сподіваюся, вихованці інтернатів знайдуть у книжці багато відповідей на свої запитання і зрозуміють: дуже багато залежить від них самих. Вони можуть мріяти і втілювати найсміливіші плани!

Соціальна адаптація, а не цукерки

— Нині на забезпечення інтернатів держава витрачає мільярди гривень на рік. Крім того, багато меценатів опікуються дітьми-сиротами, привозять в інтернати подарунки. Невже система виховання не передбачає підготовку до реального життя?!

— На жаль, ні. Я багато думав, у чому ж вади державного підходу до проблем сирітства. Нині розумію, що після закінчення інтернатів діти-сироти з площини соціальної політики різко переміщуються в площину політики молодіжної. Як складається доля дітей з інтернатів після закінчення школи, вишу чи ПТУ? Даних немає… Соціальні ліфти в Україні не працювали (сподіваюся, становище зміниться); та навіть якби й працювали, мотивації досягати успіху у вихованців інтернату немає.

Після закінчення інтернату в дітей лишаються знання, навички, вміння, мотивація, а не коробки шоколадних цукерок, якими їх щедро засипають спонсори. Мені, до речі, дуже допомогла гімназія, в яку я ходив разом із «домашніми» дітьми. Разом зі мною до закладу ходили ще кілька кращих учнів з інтернату, і я вдячний класу і педагогам за допомогу. За всі роки жодного разу ніхто не сказав, що ми якісь не такі, не поглянув зневажливо в наш бік. Навпаки, допомагали хто чим міг. Якщо я щось не розумів на уроках, учителі пояснювали матеріал після них. Дуже допомогли також поїздки до Чехії, Польщі, Голландії. До закінчення школи я вже був абсолютно переконаний, що бути розумним і начитаним — круто. І поставив за мету здобути хорошу освіту, бути корисним для суспільства.

Нині обговорюють, як реорганізувати систему інтернатів. На мою думку, було б дуже добре, щоб діти ходили на навчання в звичайні школи. І не в один «інтернатський» клас. Це потрібно для соціальної адаптації.

Важливо не тільки це. В інтернатах є багато гуртків: там і співають, і танцюють, і в футбол грають. А як спілкуватися з чиновниками, як відновити втрачений паспорт, зварити борщ – не навчають. Тому в книжці я намагаюся дати відповіді на елементарні запитання і підготувати до можливих труднощів.

Навчіть мене!

— Чи можливо підготуватись і успішно скласти ЗНО без «космічних» витрат на репетиторів?

— Ще й як можливо! Я готувався саме так, і мої результати з тестування — одні з найкращих на Закарпатті. Потрібно підійти до вчителів і волонтерів, попросити допомогти підготуватися до тестування, підтягнути історію, математику, іноземну мову. Попросити навчити працювати з комп’ютером, писати резюме. Вони обов’язково зроблять все, щоб підтримати. Я робив саме так і запевняю: це спрацьовує. Звісно, спочатку волонтери ду‑у‑у‑же дивуються. Адже всі просять про подарунки, поповнення рахунку, телефони, гарний одяг. Тому потрібно показати, що ти чогось прагнеш, що в тебе є мета і плани.

— Про що ще ви розповідаєте в книжці?

— Про багато речей, починаючи з найпростішого, що для спілкування з людьми має значення все: чи чисті нігті, доглянуте волосся, охайний одяг. І що для того, щоб вступати до ВНЗ, потрібно взяти медичну довідку. Раджу: треба прийти до медпункту чи поліклініки, сказати, що ти випускник інтернату і хочеш навчатися. Основне — не загубити цю довідку (як і інші документи) потім. До речі, попереджаю: хоч би куди ці діти вступили, спочатку буде важко. Тому знову й знову повторюю: не варто соромитись, якщо чогось не розумієш. А на помилках — вчаться!

А ще розповідаю, наприклад, скільки потрібно варити курячі яйця, макарони, гречку і навіть сосиски. Я й сам, наприклад, не знав, що макарони кидають не в холодну, а в гарячу воду, і довго сміявся над «результатом».

Робітничі професії — найпотрібніші

— Вступити до навчальних закладів допомагають пільги. А як потім з роботою?

— Над цим потрібно працювати ще у виші. Дехто з «домашніх» дітей може просто отримати диплом, а роботу їм знайдуть батьки. Тому часто вони не сумлінно навчаються. А випускникам інтернатів розраховувати потрібно тільки на себе. До речі, це також чудова мотивація. У книжці я раджу і навчатися, і працювати одночасно — так набуваєш корисний досвід. І не треба гнатися за надпрестижними спеціальностями на кшталт юриста чи менеджера. Я стежу, які є пропозиції роботи на ринку праці. Найбільше вакансій робітничих професій: столярів, механіків, малярів, плиточників. А якщо станеш  хорошим фахівцем, отримуватимеш велику зарплату.

Зворотний зв’язок

— Який тираж книжки і чи прочитають її всі випускники?

— Перший тираж — чотири тисячі примірників. Видання вже є в інтернатах майже всіх областей України. Але розуміємо, що допомогти може не тільки книжка, тому починаючи з вересня плануємо провести серію тематичних тренінгів в різних регіонах нашої країни. Приділимо увагу юридичному захисту своїх прав. Є ідея зробити серію відеороликів про соціальну адаптацію. До речі, у посібнику я залишив свої контакти, до мене може звернутися кожна дитина. Допоможу з радістю!

Світлана Галата, газета «Освіта України» 

Ростислав Галелюк для Credo: У Бога вірю, однак я не активний парафіянин — хоча Церква зіграла у моєму житті дуже важливу роль. Складно сказати, яке значення має віра в Бога… це для мене дуже делікатне і особисте питання; напевне почалося все з хвороби матері. Хрещений у Греко-Католицькій Церкві; тривалий час ходив до римо-католицького собору св. Олександра в Києві (вже після переїзду). Можу зайти до православного храму: конфесійна приналежність для мене значення не має, бо головне — що в серці. Кредо: «віра має бути діяльна».

Джерело: CREDO

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


− 2 = сім

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>