Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

Вибір чи обставини долі?

Останніми десятиріччями основною темою для обговорення в суспільстві є проблеми дітей-сиріт, «проблемні сім’ї», «девіантна, деліквентна» поведінка підлітків, якщо узагальнити, то звучатиме як психологічне неблагополуччя середовища, суспільства.

В Україні налічується майже 8 млн дітей. За даними ЮНІСЕФ, 95 тис. перебувають в інтернатних закладах. Переважна більшість із них походять із соціально вразливих сімей, де виникла проблема зловживання алкоголем, наркотиками, поганого поводження з дітьми тощо. Крім того, близько 8 тис. дітей в Україні у 2011 році числилися такими, що втратили батьків внаслідок позбавлення батьківських прав, а близько 100 тис. дітей в Україні живуть на вулиці. Варто зазначити, що такої офіційної статистики немає, і вона ґрунтується лише на думці спеціалістів, що займаються цією проблематикою. У цій цифрі не враховані ті діти, що перебувають так би мовити «на межі», тобто практично за крок до такого скрутного становища.

Вчені стверджують, що погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч.

Тому досить актуально-проблематичною ситуацією в світі і зокрема у нашій країні є проблема сирітства чи «зайвих» дітей. Адже при живих батьках діти живуть у дитячих будинках.

Діти інтернатних закладів помітно відрізняються від тих, які виховуються в сім’ї: по-перше, їх відрізняють психолого-фізіологічні характеристики розвитку; по-друге, формування міжособистісних стосунків; по-третє, становлення емоційно-вольової та інтелектуальної сфер особистості.

Відомо, що на розвиток людини та на формування її особистості впливають як біологічні так і соціальні фактори, які діють не паралельно та незалежно один від одного, а впливають на людину одночасно та комплексно, причому інтенсивність та якість їх впливів буває різною та залежить від багатьох обставин.

Діти-сироти входять в групи ризику по цілому ряду неблагополучних параметрів:
- негативна спадковість;
- комплекс соціальних, педагогічних і психологічних шкідливих звичок в колишніх батьківських сім’ях;
- насильницький відрив їх від батьківської сім’ї та переміщення до дитячої спеціалізованої установи.

Кожному немовляті для того, щоб нормально рости, необхідні контакти. Позитивні контакти заохочують дітей виростати і вигравати, якими вони і народжені бути. Нехтування формує програвання. Дітей, яких ігнорували або які мали негативні контакти, заохочують ставати «програваючими» або підсвідомо будувати сценарій Жертви.

Згідно Фредеріку Перлзу, кожна особистість має два сценарія життя – особисту сцену, де в глибині прихованих думок кожен безперервно репетирує своє майбутнє, і публічну сцену, на якій можна побачити вчинки особистості. Перлз стверджує: «Ми живемо на двох рівнях – публічний рівень, який представляє наші вчинки, який є наглядним і перевіряється, і особистий рівень, уявна сцена, на якій ми готуємося до майбутніх ролей, які хочемо грати».

Уявні репетиції на особистій сцені можуть іноді бути корисними, але частіше за все через них особистість стає відірваною від зовнішнього світу і занадто поглиненої собою.

Діти, яких ніжно притискають до себе, яким посміхаються і з якими розмовляють, отримують повідомлення, відмінні від тих, що отримують діти, яких тримають на руках зі страхом, ворожістю або тривогою. Діти, які отримують мало контактів і відчувають байдужість або ворожість батьків, вихователів, відчувають зневагу до себе. Вони привчаються відчувати, що вони – погані, а можливо, навіть можуть відчувати, що вони «ніщо, ніхто».

Перші почуття дітей до себе, мабуть, залишаються найбільш потужною силою в їх життєвій драмі, значно впливаючи на психологічні позиції, які вони приймають, і на ролі, які вони грають.

Протягом перших кількох років діти починають розуміти сценарні повідомлення, передані їм «середовищем» словесно, невербально. Ці повідомлення є ярликами, яким згодом діти відчувають себе зобов’язаними слідувати:

«Одного разу ти станеш знаменитим».
«Ти ніколи нічого не досягнеш».
«Ти жахлива дитина».
«Ти повільний, як черепаха».
«Нам було б набагато краще без тебе».

Ми досить часто можемо спостерігати агресивні прояви підлітків, які не завжди мають «логічне» пояснення для дорослих. Але мають цілковите право на існування. Адже, прояв агресії досить часто є проявом самозахисту та самозбереження. Тому як на мене дослідження, спостереження дитячих психологів, гештальт-терапевтів є досить актуальними для відображення глибинних потреб підлітків, що проживають у закритих місцях, так звісно ми бачимо багато різних підходів до пояснень щодо прийняття підлітків, але досить часто вони є складними для сприйняття більшості із нас.

Адже, недостатня чуйність на потребу в турботі, погане виховання, конфлікти в близькому середовищі, грубість, хвороба, тривалі неприємності, травмуючі події в дитячому віці – сприяють формуванню підсвідомої програми на «роль Жертви» чи «агресора». Також ці умови заважають, стримують або зупиняють нормальний розвиток незалежності та самоактуалізації особистості. Щоб упоратися з цими негативними переживаннями, діти привчаються маніпулювати собою та іншими.

Або ж формується невроз – це наслідок накопичення певної суми «незакритих гештальтів», тобто швидше перерваних або незадоволених потреб, ніж бажань, заборонених суспільством або пригнічених супер-его або его. Таким чином, невроз народжується з конфлікту між організмом і навколишнім середовищем (мати, батько, інші люди) і тому його можна виявити саме на кордоні-контакт між індивідуумом і його життєвим середовищем.

Якщо запитати хто чи, що формує потреби, особливості прояву дітей у закритих місцях, то звісно відповідь буде одна – люди з якими живуть ці діти та середовище, поле в якому вони перебувають. Хоча основа формування дитини розпочинається, ще в процесі зачаття, досить часто дітей знаходять на вулицях, вокзалах і в особистих справах це  зазначається, і це звісно залишає відбиток у підсвідомості.

До восьми років у дітей розвивається уявлення про свою цінність. У них також формується уявлення про цінність оточуючих. До цього часу викристалізовується їх життєвий досвід, і вони вирішують, що він означає для них, які ролі і як вони збираються грати. Такі дні є днями рішень дитини.

Коли рішення про себе та інших приймаються занадто рано, вони можуть виявитися зовсім нереалістичними. Ці рішення, цілком ймовірно, і будуть почасти перекрученими або нераціональними, оскільки дитина сприймає світ лише через призму власного існування. Ці спотворення можуть досягти різного ступеня патології, від непослідовності в поведінці до серйозних порушень. Проте вони здаються логічними і мають сенс для дитини в той момент, коли він приймає їх.

Досліджуючи американських юнаків із середніх класів, Бронфенбреннер виявив, що діти, батьки яких були відсутні тривалі періоди часу, в порівнянні з іншими дітьми мали значно нижчі показники за шкалою відповідальності та лідерства.

Ми можемо визначити, що основними психологічними особливостями дітей, що проживають в дитячих будинках, є:
Емоційна незрілість.
Прояв об’єктних стосунків.
Відсутність сформованості відчуття часу, особистісних кордонів.
Недовіра до світу.
Підозрілість.
Схильність до психосоматичних захворювань.
«Одягання масок».

Основними механізмами переривання контакту є проекція, інтроекція та ретрофлексія.

Якщо проаналізувати пентограму С.Гінгера, де він зазначає 5 основних аспектів людської діяльності:

1) фізичний аспект: тіло, відчуття, функція руху, сексуальність;

2) афективний аспект: «серце», почуття, стосунки;

3) раціональний аспект: «голова», мислення і креативність;

4) соціальний аспект: стосунки з іншими людьми, культурне середовище;

5) духовний аспект: сенс людського існування, місце людини в світі.

Варто зазначити, що основним домінуючим аспектом у  підлітків раціональний, адже існують труднощі із «контактування» із собою зі своїм тілом.

Працюючи з дітьми-сиротами  в закритих установах я проживала разом із ними травматичний досвід, адаптацію до нового середовища, нового життя і точно розуміла, що у цих дітях є достатньо ресурсів для самозбереження і прояву творчості для задоволення потреб, але відчуття внутрішньої пустоти – потребує досить «клопіткого» прояву любові для її заповнення. І дуже хочеться вірити, що кількість «усвідомлених» вчинків дорослих збільшиться, і ми розпочнемо приймати дорослі рішення, що формуватимуть успішних, цілісних особистостей!!!

Автор матеріалу: Марія Анатоліївна Жолтикова (Пустовіт).

Джерело: upsihologa.com.ua

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


× дев'ять = 18

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>