Молитовне життя
Молитовна зустріч,
2-ий понеділок кожного місяця, храм Петра і Павла
Волонтерське життя
Волонтерське життя
Спортивне життя
Спортивне життя
Чемпіонат з міні-футболу серед інтернатів, відкриття з 30 вересня
Таборове життя
Таборове життя
Соціальне життя
Соціальне життя

“Цей час перебування з дітьми вже вкотре мені показав, як сильно ми потребуємо один одного…”

З 5 по 8 лютого 2018 року за фінансової підтримки Союз Українок Америки (UNWLA – Ukrainian National Women’s League of America, Inc.), місія “Центр Опіки Сиріт” ЛА УГКЦ організувала четвертий етап Різдвяної школи для вихованців Верхньодніпровського дитячого будинку-інтернат №2.  Кожен табір це особливий момент зустрічі волонтерів з дітьми, про який молодь написала свої приємні спогади…

Мар’яна Павелко: “Прокинувшись вранці, розумієш, що порція гарного настрою тобі забезпечена. Бо як можна не дивуватись, чи не радіти пухнастій зимовій порі? Проте, не тільки цим лютий вміє дивувати…

Знайомство з чудовими гостями «Різдвяної школи 2018», дітьми з Верхньодніпровська, пройшло зовсім по-іншому, а ніж могла собі спланувати. Важко було не помітити добрих сердець, які так прагнули спілкування та розуміння, які так прагнули любові та водночас вміли її дарувати.

Через цікавість та допитливість, намагалися кожну мить перебування у школі використати з користю. Вдосконалювали українську мову, нема де правди діти–в їхньому регіоні розмовляють іншою. Та, пообіцяли, що коли знатимуть її на відмінно, то переїдуть жити до Львова. Бо саме це місто за декілька днів стало таким рідним. Вивчали колядки та вінчували. Відкриттям  стало те, що в останні години табору запропонували заколядувати «Щедрий вечір» та з сумом ділилися тим, чого ще не встигли вивчити.

Звичайно, не обійшлось без цікавих та курйозних ситуацій. Однією з яких, виявилась екскурсія на Арену Львів. Кожен львів’янин знає його розташування, проте, не кожен зуміє у лютий мороз шукати стежку серед полів у такі заметілі. Сміх, гра у сніжки та катуляння, дозволяли часу бути непомітним, до моменту, коли не приїхав автобус.  Тому довелося проявити свої спортивні навички та наздогнати транспорт. Радіючи, що труднощі можна долати разом, ставали ще ближчими та щасливішими.

Не можливо не згадати про майстер-клас з приготуванням піци від кулінарів ресторану «Celentano Ristorante» та ліпленням вареників від наших постійних господинь. Дитячі руки зуміли навчитися зовсім не дитячої роботи та почастувати нас смачними шедеврами провідних майстрів майбутнього.

Ось і закінчився останній заїзд «Різдв’яної школи 2018». Як би не хотілось, та довелось попрощатися вже з такими рідними дітьми і відправити у таку далеку дорогу. Та,  час минає швидко. І, зовсім скоро, зможемо їх навідати. Бо як можна не прийняти такі щирі запрошення, і як можна не сумувати за тими, кого полюбило серце?

Як багато та як мало означають для нас ці дні. Та водночас, вони можуть стати найкращими та найтеплішими спогадами цього року. Тому, не біймося бути собою! Не біймося бути справжніми! Адже так багато тих, які потребують нас та нашої підтримки. Яким так важливо у певний час подати Руку Допомоги!”

Андрій Гринда: “Однією з найбільш добрих рис цих дітей, котру я в них для себе помітив, є чуттєвість. Чуттєвість до слів, ситуацій, того всього, що довкола. Так, звичайно, усі ми по-своєму глибоко переживаємо певні особливі моменти з нашого життя. Але в цих хлопців ота внутрішня ознака проявляється якось по-особливому щиро. В когось вона передається великим набором слів від захоплення чи невдоволення, в іншого емоційно стримано. Але особисто мені та їх чуттєвість дуже виразно передавалась через погляди очей. Справді, без вигадок. Там відкритість, відвертість, радість і сум, доброта, вірність, сердечність. І в той же час за тими ще недорослими очима ховається одинокість і, мабуть, відчуття покинення, а деколи здається, що в них ніби виринає питання «що буде зі мною?». Хоч насправді багато дітей з Верходніпровського інтернату, і ті, що були останніми днями у Львові, і котрі не були, розумово на жаль просто не можуть свідомо зустрітись з тим світом, котрий довкола них. Але чуттєвість, ота внутрішня, в цих дітей якось по-доброму незвично проявляється.”

Христина Хома: “Цей час перебування з дітьми вже вкотре мені показав, як сильно ми потребуємо один одного. Ми, волонтери, вчимося розуміти, приймати, любити. Діти отримують увагу, піклування та любов, яких їм бракує. І любов помножується. І обидві сторони отримують більше ніж віддали. Попри втому на серці залишається радість та згадуються їхні запалені радістю очі. Дякую Богу за цей час!!!”

Ірина Вітник: “З 5 по 8 лютого я провела дні із хорошими хлопцями, з яким мала змогу познайомитися у вересні 2017 року. Дуже приємно було зустріти їх на вокзалі міста Львова і побачити, що вони мене пам’ятають. Це були радісні чотири дня, де хлопці мали змогу познайомитися з нашим містом та багатьма людьми. Радію, що вони поїхали додому із запаленими серцями, де горить іскорка Божої любові. Радію, що вони познайомилися із чудовими людьми, які впродовж цих днів долучалися до нашого табору. Все було дуже гарно і чудово.

Найбільше радію знаєте з чого? В день, коли ми мали прощатись, усіх кого вони зустрічали на своєму шляху вони вітали словами “ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ” і щирезною усмішкою.”

Також свої враження залишили супровід-вихователі:

Медіа-Центр ЦОС

Дізнавайтесь про нові статті по Email

Один коментар на ““Цей час перебування з дітьми вже вкотре мені показав, як сильно ми потребуємо один одного…”

  1. […] Своїми відгуками про цей табір ділилися наші волонтери в статті “Цей час перебування з дітьми вже вкотре мені показав,… […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *